Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

крейду, котра йшла на хати-мазанки, гончарську глину, з котроі вироблявся усякий глиняний посуд. Отже для культурного життя, розвою і достатків ся країна була дуже здатна. Грунт був більш усього чорнозем, земля була невиорана, а цілина, вона родила й жито, й пшеницю і усяку пашницю, огородину й садовину. У Чугуєві заведені були окрім баштанів з кавунами й динями навіть виноградники за для московськіх царів. У широких безкраїх степах легко було розводити та роспложувати табуни коней та рогатої худоби, отари овець, гурти волів, череди коров та телят. Клімат був тутечки не суворий — повітря весною, літом і в осени тепле.

Татарськи броди та перелази. Все це вабило до себе людність, але після монголо-татарського нападу ся краіна довго була вільна, гуляща, а звісно, як кажуть, де є гуляще місце — там и сідай. Ось таким гулящим місцем і були дикі степи; татари сюди частенько навидувалися й понадавали навить свої татарські назвиська деяким перевозам — перелазам на Донцеві, як ми бачимо це у „книзі великого чертежа“. Згодом Москва поставила тут своїх вартових і станичників, котрі дозором дозирали й пильнували степу, мали на йому свої варти й станиці, клали тамечки своі „пам'ятки“, себ то листи зі звістками про зустріч з татарами і про іх напади і заміри нападів на Україну; звістки про це вони одержували від татарських полоненників — бранців або як тоді казали „язиків“, бо вони повинні були росказати усе, що знали про своі напади. Відновлялася боротьба за степ між татарином-кочовником і осілим — слав'янином-русічем, і багато сили стратила Русь, доки не посіла й не опанувала дике поле. Татари добре знали шляхи у заселену Московщину і вибірали такі, щоб не треба було переправлятися через глибокі й широкі річки. А коли все ж таки траплялася ім на дорозі яка річка, то на ній знали вони свої осібні броди або перелази, щоб, як кажуть, не спитавши броду, не сунутися в воду. „Книга великого чертежа“ перелічує нам одинадцять такихъ бродів або перелазів — Каганський, Абашкин, Шебелинський, Ізюмський, Татарській і инші; окрім сіх було ще багато инших, котри не мали назвиська. Були татарські перелази і на инших річках — на р. Сеймі, Коломаку, Вовчій, Мерчиці, Торці, Осколі; на Сосні було 14 перелазів, на котріх зроблені були башти і палі (ощепени — надолби).

Шляхи. Татарські шляхи в Україну простяглися по межи річчя. Славетний Муравський шлях простував по межиріччу Дніпрового й Донського водозбірів од самого кримського Пе-