Давидовим; слободські козаки приймали участь в поході на Крим кн. Голіцина, в Озовських походах Петра (у Острогожському полку дома залишилися тільки старі та малі), в поході кн. Долгорукого на Перекоп. Полчане мусили достачати провіант та хури не тільки для себе, а й для російських полків. Настала велика Шведсько-Російська війна — і в ній слобожане теж приняли участь. Карл XII спустошав Охтирщину і Петро Великий робив роспоряження про оборону Охтирки, Харькова і инших міст. Два роки тисяча слободських козаків на чолі з Харьківським полковником Григорієм Семеновичем Квіткою воювали в Персії. З 1709 по 1734 р. на зміну їм посилали нових. В царювання Анни Слободські козаки ходили у Литву підтримувати Саксонського курфюрста, котрий домагався польської корони; ходили вони і в Крим у 1736 році в походи Мініха, там вони стратили багато козаків і старшини в січі при Чорної Долині і повернулися додому тільки для того, щоб знов іти оберегати гряницю од татар. У 1737 і 1738 роках їм було безмірно тяжко: для походу 1738 р. од їх вимагали — од кожного з пьяти полків по 1000 чоловік з старшиною; кожному козакові треба була дати амуніцію і по два належних коня, провіанта на 5 місяців з хурами і погоничами, проводарів на байдаках по Дніпру і на Тор, 12000 волових хур. Окрім того слобожане повинні були годувати російскі полки на зімових кватирях, давати провіант і фураж. Все те слобожане повинні були вистачати під пострахом тяжкої кари — навіть смерти. Укупі з сим слобожане мусили скомплектувати і содержувати з своїх же козаків драгунський полк. Слобожане тоді тисячами почали переселятися на Дін і в иньші місця. У 1739 році слободських козаків погнали у Молдавський поход. У 1746 році в царювання Лизавети Петровни їм треба було виступити в поход за гряницю Росії і принята участь у боротьбі за Австрійську спадщину, підтримуючи право Марії Терезії; до сього діла у них було стільки інтересу, скільки до позаторішнього снігу, а у 1757 році вони билися біля Грос Егернсдорфа проти Фридриха Пруського і поверталися додому ледве не пішки, загубивши од недостачи корму всіх своїх коней. Се була справжня імперіалістична політика, од котрої дуже солоно приходилося слобожанам. Окрім сих походів слободські козаки знемогали і тратили сили у так званих „командіраціях“. Козаків почали засилати вже не тільки воювати, але й на усяі землянкі роботи, яко простих робітників. У 1697 році їх вислано, щоб поновити Кизикерменську кріпость, а з 1719 року їх почали висилати на „канальні роботи“ — себ то проводити Ладожський канал. З кожних семи дворів брали по одному робітнику. Замісць козацької зброї слобожане мусили брати з
