„Посіяли, поорали, каже пісня, да нікому жати: пішли наші козаченьки линію копати“. „Їхав козак на линію — та й вельми надувся; іде козак із линії — як лихо зігнувся“, каже друга пісня, зложена у Гетьманщині про линейну роботу козаків лівобережжа.
Зімою було холодно, а літом треба було готувати новий наряд людей та провіант на линію. Линію збудовали, але і після того „командірації“ на неї не переводилися; треба було її захищати і поновляти. І ось ті козаки, котрих туди силоміць висилали, утікали з дороги, утікали з самої ненависної їм линії. Недивно, що випали такі нещасливі роки, коли більшість козаків була у розгоні. З Петра Великого служба козаків зробилася занадто суворою. У літку, коли починалися жнива та косовиця, треба було одбувати „компаменти“ — військові збори. У царювання Анни з полків виділили регулярні роти, в котрих була вже справжня армейська муштра, а потім і регулярний гусарський полк; регулярному строю почали навчати і усіх козаків — все те віддаляло козака — хазяїна і землероба від його хазяйства, з котрого він жив і содержував свое семейство. Козак не почував себе вільним навіть у своій власній хаті, бо там проживав у нього „консістент“ — кватирант — москаль якого-небудь регулярного армейського полка. Козакам приходилося не тільки тіснитися в своїх помешканнях для консістентів, але й вистачати їм провіант та фураж. Усі ті тяжарі несли й виборні козаки і підпомошники і їх підсусідки.
Підпомошники або міщане, инакше козаки городової служби теж несли великі одбутки: харьківскі міщане мусили давати дьоготь, смолу, пеньку, полотно, вози й колеса, хомути, сідла й таке иньше, возили у Білгород лубки, давали хури для перевозки. Майстри з міщан — ковалі, кравці, чоботарі, теслі, ткачі — посилалися в полки та в міста для усякої роботи; годували коней і возили для них у Білгород фураж; з них брали людей на варту у місті. Вони повинні були содержувати як слід і поновляти кріпость і наймати вартових і воротників (коло воріт). По царській жалованній грамоті 1700 року замісць збору по карбованцю підпомошники повинні були давати підпомогу виборним козакам-компанейцям, між котрими їх і поділили, щоб ті виборні козаки тою їх підпомогою були озброєні, мали коней у походах й запасами уконтентовані. Підпомошники помагали виборним козакам грішми для покупки коней, зброї, сідел, одежі. Сих видач тоді не записувалося. Між старшинами підпомошники у Харьковському полку росписувалися так: судді, єсаулові, ротмистрові, полковому писареві, городничому визначалося по 10 дворів, підпрапорним по два двора; Люботинському сотнику 25. У Сумському
