котрих командіровали для захисту Славьяно-Сербії, тамошні сербські офицери-поміщики повертали немов у кріпаків, примушували їх обробляти для себе землю, орати її, засівати, косити сіно й хліб, одбірали у них провіант; підпомошники утікали, але на їх місце треба було присилати нових.
Городова служба теж була нелегка. Треба було содержувати та поновляти кріпость; і в сьому мусило мати участь усе населення окрім старшин, виборних козаків та духовенства, а допомагали сотняне усієї округи і панські піддані. Після пожару Харьківської кріпости, наприклад, у 1732 році, її треба було будувати немов з початку і для сього треба було мати 1000 робітників — і то в літку, в косовицю та в жнива; приходило менш, ніж треба було, а ті, що приходили, розбігалися. Теж було і у 1748 році. І не дивлючись на великі тяжарі, поновили Харьківську кріпость дуже погано, так що приходилося знову її поновляти. Так було і в инших містах і навіть містечках, де були кріпости, а вони, як ми знаємо, були у багатьох із них. І усюди се була натуральна повинність, котра завжди буває дуже тяжкою. До городової служби належала теж мостова повинність — будівля та поправа мостів та перевозів на річках; у сьому приймали участь теж усі сотняне. У Харькові був один тільки великий міст на р. Лопані, але і він був деревьяний. На р. Харькові були дві гатки, а коли весною їх проривало, люди перевозилися на поромі. У 1749 році міст на Лопані був такий старий, що їздити по ньому було зовсім неможливо, та й піші теж боялися ходити по ньому. Повітові люди й козаки не хотіли везти дерева, бо дерево зтрачувалося на приватні будівлі; не їхали будувати ті частини моста, котрі випадали на їх долю. Треба було будувати та поправляти полкові й сотенні ратуші й иньші будинки. Треба було відбувати й натуральні поліцейські обовьязки, що до пожарів. Занадто тяжким и відбутками були постойна та поштова повинности. Навіть ті регулярні війська, котрі тільки проходили через городи, робили великі утиски їх мешканцям — грабували людей, брали провіант та фураж, били козаків. Зі Шведської баталії, з 1710 року слободські полки зробилися постійною винтер кватирою регулярних військ, котрі брали усе, що ім було потрібно, без записів. Один Харьківський полк у 1712 році мусив содержувати три армейських регулярних. Вони забірали провіант без усякої справедливости, що у кого знаходили; через те багато козаків знищилося і покидало свої оселі. За 37 днів населення вистачило 1025 четвертей хліба, 477 четвертей борошна, 429 пудів сіна, 61 кінську і 483 волові хури. Окрім регулярних полків слобожанам приходилося содержувати ще й Волошського господаря
