Новоросійскій степ. Справжній степ теперешньої Новоросії починався за диким полем; у Слобожанщині ще лани широкополі чергувалися з лісом, а в степах новоросійских — в Катеринославщині, Херсонщині та Таврії — більше було площини, окрім тільки Донецьких стягових гір та поодиноких могил; лісів за р. Самарою вже не було, замісць лісів де не-де траплялися байраки по балках з кущами терна да шелюги; усюди, куди не глянути оком, була тільки висока трава, як море безкрає, а ближче до моря — солонці. Можливо було проїхати десятки верст — і не знайти солодкої води. В пекуче сухе літо річки пересихали й починалася така суша, що усе засихало; тоді і живий, зелений і веселий степ перевертався в жовту мерлу пустиню.
Московське заселення України. Московська держава нешвидко, потроху посувала своє пограничча на південь, хоч тамечки не було ніякої сусідньої держави, котра б володіла землею і мала б свій нарід і уряд. Але, як ми бачили, туди частенько навідувалися кримські татари, бо хоч сами жили у Криму, але орди іх мали свої таборища й кхоші з отарами у степах Новоросійских та без упину робили наїзди на Московські украйни. Московський уряд для захисту своїх гряниць будував кріпости. У XVI столітті при Іванові IV південна гряниця Московської держави досягала тільки Черниговщини; се була Сіверська Україна з містом Путивлем на чолі; то було Путивльске погряничча з Литвою. При Феодорі Івановичу, у кінці XVI століття збудовані були Воронеж, Валуйки, Білгород, Курськ, Ливни — гряниця, як ми бачимо, посунулася на південь на
