того, що уся старшина справді була шляхетським станом у російському його значінню, бо вона каже тільки взагалі про старшинсьтво козацького стану і його привилєї називає шляхетськими. Старшинського уряда досягали, як ми знаємо, службою та виборами, а не шляхетським станом. Старшина ще не обмежувалася тоді від козацтва, хоч положила тому перший камінь тим, що ії діти робилися підпрапорними. Зробили старшини у свойому наказові ще й другу помилку, кажучи, що й абшитовані получали офицерські чини — сього вони домагалися, але багато їх і не получило.
Ізюмські старшини говорили теж саме, що і Острогожські, до давали, що загубили свої дворянські грамоти як в Польщі, так і в Слобожанщині через татарські напади, пожари, морове повітря. Сумські старшини прохали про затверждення дворянства для тих, хто приніс грамоти та герби ще з Польщі. Представник Охтирської козацької старшини Боярський висловив бажаннє своїх виборців на пожалування їм російського дворянства у самої комисії на Москві, бо в указі Петра Великого від 24 січня 1722 р., сказано: хто дослужився до обер-офицерськіх чинів, ті вже дворяне і діти їх теж дворяне; у наказі теперішньої цариці говорится: військова служба — се самий старий спосіб дістати дворянство. Такуж думку підтримував ії представник Ізюмської провинції Заруднев і доводив се иньшими доказами.
Найголовнійшими привилєями слободсько-українського дворянства було старозаімочне землеволодіння і право володіти підданими. У першому привилеї інтереси старшини були зв'язані з інтересами козаків. У XVII–XVIII ст. були усюди так звані окружні обчеські козачі землі, на котрих засновувалися хутори, а також діставали шматки для себе і старшина й козаки. До якогось часу вони володіли ними, не маючи документів. І ось Охтирська старшина просить, щоб сі землі були стверждені за ними, бо без сього ними заволодіють військові обивателі.
При заселенню країни було вільно купувати й продавати землі й старшині й козакам. По указам 1711 і 1734 років велено було купчі записувати, але через командірації, смерть покупщиків багацько старшин не мало купчіх і було тільки безспорними володільцями таких земель. Так писали Охтирскі старшини, але в дійсности документів часто не бувало через те, що старшина купувала й таки землі, котрих по закону не мала права купувати, наприклад, козацьких підпомошників, або навіть і козацькі. Се видко з наказа старшин Харьковської провинції. З їх слів виходить, що до 30-х років XVIII ст. старшина вільно скуповувала у козаків їх заімочні землі. У
