щині, дворяне прохали, щоб їх наділили землями за ті землі, котрі одійшли під Українську лінію (а се був шматок у 400 в. довжини і 15 в. ширини, значить, площа у 6000 кв. верст.). Але й тут дворяне не піднялися до загальних інтересів, бо як би за сі землі справді й треба булоб дати иньші, то вониб мусили йти на користь усього населення Слободчини, від территорії котрої одрізана була оця земля. Оттакі були бажання слободсько-українського дворянства про землю; вони, як ми бачимо, були досить егоістичні.
Такеж становище заняли дворяне у своїх наказах що до кріпацтва своїх підданних. Бажаючи заполучити права російских дворян, козацька старшина перш усього домагалася найголовнійше права над населенням своїх земель — завести у себе таке ж кріпацтво, яке істнувало у Російскій державі ще з XVII ст., а для сього потрібно було скасувати вільний переход їх підданних од одного поміщика до другого, котрим ще користувалися українськи посполіти. Старшина бачила, що досього простують не тільки вони одні, але й центральний державний російскій уряд, бо у своїх реформах він обложив панських підданних подушними окладами й одповідальність за його внесок возложив на поміщиків. Отся фінансова справа вела до заборони вільного перехода підданних од одного поміщика до другого, а перехід за межі Слободсько-Української губ. і давно вже був заборонений, як ми бачили, урядом. І ось Охтирські дворяне у свойому наказі змагаються скасувати вільний переход підданих. За нами, пишуть вони, є підданні, котрі повинні платити шести-гривенний оклад і котрі звикли кидати своїх поміщиків й переходити до других, бо не хтять содержувати у доброму порядку своїх домівок та пашні, кидають роботи у поміщиків, не заплативши свого оклада, так що за його мусять вносити поміщикі з великими стратами, а самі вони через такі часті переходи не тільки страчують свої власні достатки та хозяйства, а й знищуються так, щой дневного пропитанія не мають, а через оцю свою волю не мають охоти працювати, а коли їх примушувати до законного порядку й землеробської праці, лічать се за тягарі для себе. Ось через що треба заборонити отсі переходи від одного поміщика до другого. А поміщики повинні будуть тоді кожному підданному дати двір з будівлею, полем та сінокос, а де є ліс, то й дров на опал, щоб вони не мусили переходити від недостатків. А коли свавольників без білета хтось прийме, такого штрафувати. Сумські дворяне пропонували теж саме й підтримували свої змагання указівкою на запрет перехода посполітих Гетманщини. Указом 15 грудня 1763 року, писали вони у свойму наказові, малоросійських посполітих
