лів. Досить виразними треба признати тільки бажання, котрі висловлювал про українську торговлю представник Харькова Іл. Черкес, але й то тільки у сих його частинах, де він казав про загальні інтереси української торговлі; коли ж він почав говорити про місцеві інтереси Слобожанщини, його не підтримали представники инших частин України. В инших своїх питаннях представники городів підтримували бажання війскових обивателів, себ то колишних слободських козаків — більшости її населення не тільки по містах, але й по селах. Тут цікаву і взагалі правдиву відповідь давали представники сього стану на погляди й змагання дворянства. Хочай вони стояли на грунті своїх інтересів, а все ж таки вони захищали справедливість і інтереси широких народних мас, а не тієї невеличкої купки, яку з'являло з себе тодішнє слободсько-українське дворянство — ті півтораста або скажемо 600 чоловіка, котрі тримали у своїх руках і землю й волю народа, власть у країні, бо таку власть дуже швидко вони получили, яко дворянство слободсько-української губернії, з рук цариці Катерини II. Через се вони й боялися промовити навіть слово про відродження автономії — а се слово голосно, як ми бачили, сказали військові обивателі деяких слобід Ізюмскої провінції. І за се сміливе та правдиве слово нам треба висловити їм нині щиру подяку й пошанувати їх память, яко щирих заступників народних інтересів.
Економичний побут переселенців. Звернемо тепер увагу на економичний побут населення Слобожанщини, на його промисли, ремесла та торговлю, на його матер'яльну культуру. Економичний побут переселенців слобожан залежав од двох причин: тієі матеріальної культури, яку здобули українці в Задніпрянщині, де вони провели цілі століття свого культурного життя, і од тих обставин життя, в яких вони опинилися в Слобожанщині, тоб-то від природи сієї країни й історичних обставин життя.