Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/161

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

У правобережній та лівобережній Україні великі міста користувалися майдебурським правом, котре давало значні привилеї міщанству. З за Дніпра переселенці принесли з собою знаття та досвід у ріжних промислах, ремеслах та торговлі, бажання й потребу займатися ними й на нових оселях. Усі отсі звичаї українських переселенців, як ми бачили, опреділилися виразним словом у московських актах — „старочеркасская обыкность“, старинний український звичай. Се виразне слово обіймало усю українську матеріальну культуру й матеріальний побут. Себ то значить, що московський центральний уряд признав українську культуру і економичний побут відмінними від тодішньої великоросійської культури та економичного побуту. Та й справді таки вони були зовсім одмінні, бо хоча стара древне-руська основа їх і була схожа, а всеж таки не однакова, а ще більше їх оддалили одну од другої ріжні обставини життя в ріжних державах.

Козаки у першій половині XVII ст. займалися хліборобством та иншими промислами й ремеслами. Про се нам свідчить Боплан, кажучи так: „серед українців є багато усяких майстрів — теслі, стельмахи, ковалі, кожумьяки, римарі, шевці, кравці та инші. Вони дуже добре виробляють салітру, якої здобувається багато у всій країні; з неї вони роблять гарний порох; жінки у них прядуть пряжу, з котрї виробляють полотна і тканини для свого ужитку. Усі вони уміють добре обробляти землю, сіяти, жати, пекти хліб, готувати мнясо, варити пиво, мед, брагу, курити горілку і таке инше. Усі вони дотепні до усього того, тільки одні більш до одного, другі до другого рукомесла. Трапляються меж ними і більш освічені, ніж остатні; взагалі усі вони досить освічені, хоч займаються тільки тім, що необхідно у життю особливо деревенському“. Любов до сих промислів та рукомесел слобожане принесли з собою і в Слобожанщину; вони брали з собою навіть свої струменти й ріжні причандали, а нові місця в Слобожанщині показалися теж здатними і для хліборобства, і для всіх тіх промислів, у котрих вони кохалися в Задніпрянщині. І ось вони на нових місцях, на дикому полі, займають собі землі для оранкі, сінокосні, лісові, заводять хутори, пасіки і посадки, розводять гурти товару, будують млини, винниці, торгують горілкою та усяким крамом по ярмарках, чумакують рибою та сіллю.

Землеробство. Головним промислом слобожан було землеробство. Їм займалися не тільки мешканці сел, деревень, хуторів та слобід, а й міст та містечок. Першим ділом слобожан на нових місцях було охазяїнуватися і завести поле. Се ми бачимо, наприклад, у Чугуєвських переселенців 1638 року —