100 лоз. У Сумському Успенському манастирі було 7 садів — з них Діонісьєв та Сосипатрів займали по 12 дес., новий — 6 дес., Котов і Комишин — 3 дес., 5 садів укупі — 33 дес. У Чугуєві в XVII ст. (на 5 десятинах) були царьскі виноградники — там вироблялося вино, котре йшло у Москву на потребу царя, але потім вони запустіли й виноградарство взагалі не розвинулося на Слобожанщині також, яко і шовководство, про розвій котрого дуже пеклувався уряд у самому кінці XVIII і початку XIX століття. Шовковиця була посажена у Новій Водолазі, Валках, Краснокутську, Харькові. Для тютюнної фабрики у Охтирці була заведена тютюнна плантація, де засіялося до 50 дес. землі і получалося в урожай до 7000 пудів тютюну.
Скотарство. Скотарство у старі часи на слободськой Україні було широко розвинуто. Ми бачили, що багацько рогатої худоби привели з собою ще слобожане-переселенці, наприклад, в Острогожськ, в Охтирку й иньші міста. Вони привели з собою коней, волів, корів, овець, кіз і свиней. І Острогощане, і Охтирчане привели въ середньому по 8–9 голів на семейство (з 4 чоловіка). Більш усього було овець, далі йдуть свині. З Чугуєва в 1641 році повтікали де-які українські поселенці за Литовскій рубеж й після них залишилася худоба; після сотника Розсохи залишилося 4 великих робочіх вола та 4 меньших, 4 корови та телиця, 4 телят, і 16 великих та малих свиней; отих свиней нічим було годувати і їх через то продали за 4½ карбованці, значить, за кожну взято в середньому по 28 коп. Про широкий розвій скотарства свідчать документи про татарські напади на Україну. В 1680 році татари забрали з Слобожанщини 11299 голів товару. У 1691 році було узято 358 коней, 2272 волів і корів, 2272 овець і кіз. В своїх невеликіх, але за те частих наїздах татари одганяли гурти товару: так було, коли вони підходили під слоб. Двурічну, Валуйку, Савинці, Перекоп. Часом козаки розбивали татар, одбивали од них пограбовані гурти товару, але не завжди їм щастило. Великий розвій вівчарства привів до широкого розвою торговлі в Слобожанщині шерстью. Шерсть з овець, по свідоцтву академика Гюльденштедта, знімали тільки єдин раз (весною), бо й зімою виганяли їх на пашу; через те вона була тверда та жорстка, за те вівці були хороші, бо ягнята довго ссали своїх маток. У початку XIX століття скотарство стало упадати і тільки зберегло своє значіння в Ізюмському, Куп'янському, Вовчанському та Змійовському повітах. Шльонських та шпанських овець було не багато. Невигодно для українського вівчарства було те, що Слобожанщина гряничила
