міщане, духовенство, особливо таких городів, як Харьків та Суми; прадідівський уклад життя залишився тільки серед казенних обивателів та підданих, але й туди почала проходити мануфактура, бо була дешева. Торговцями та прасолами на слободсько-українських ярмарках були великоросійські купці як приїзжі, так і місцеві — Харьківські та Сумські; були одначе й греки, поляки, татари; широку торговлю, але більш усього товарами власних виробів вели й українці. Сі товари у цілокупності мали велику ціну. Щоб зрозуміти се, треба тільки згадати про овечу шерсть та про горілку, не кажучи про багацько инших продуктів нашої багатої України. Але вони й не гадали навіть про те, щоб вести боротьбу з великоросійським купецтвом що до товарів, котрі привозилися з Великоросії — їх привозили виключно або купці з сих країн, або ті великоросійські купці, котрі проживали по слободсько-українських городах.
Розмовляючи про великі ярмарки, треба зупинитися на питанні про те, чи були вони користні для нашої України, бо автор „Топографичного опису Харьков. нам “ каже, що Сумські ярмарки знищували торговлю всіх инших сусідніх з ними міст і звичайний постійний торг у самих Сумах. Навряд чи се було так, бо коли у Сумській провинції ні один з городів її, окрім Сум, не мав торгового значіння, так се через те, що всі отсі городи — Лебедин, Білополлє, Недригайлов й Межирич — нічим не відріжнялися від слобод — од якої небудь Вільшани або Пін. А що до Сум, так ярмарки не шкодили їм, а навіть приводили до постійної торговлі. Сумські ярмарки потім трохи згодом упали, але через те, що їх місце заняли Харьківські, а Харьківські перемогли їх через те, що торгові центри посувалися все далі й далі на південь: спочатку на межі північної Росії та України стояли Білгород та Курск, потім Суми, а іще пізніше, коли заселилася Новоросія, Харьків. Не вадили постійній торговлі й середульші та малі ярмарки бо вони були користні для місцевого населення, спомогаючи проміну продукції сільського господарства та кустарних промислів. Вони не вадили великим ярмаркам, бо ті мали своїх продавців і покупців, свій товар. І справді більш усього ярмарок було у Харьківській та Сумській провинціях, а між тим у Харькові та Сумах були і великі ярмарки. Боротьбу могли вести між собою середульші ярмарки, а іще більше малі, особливо, коли ярмаркові місця були недалеко одно від другого. Але на нові ярмарки треба було получити дозвіл, а окрім того треба було, щоб люди почали їздити на таку ярмарку, бо без сього не було б і ярмаркового торгу. Автор „Топографичного опису“ оттак каже про
