городи, а з другого самі переселенці почали дивитися на сі землі, яко на свою земельну власність на підставі трудового начала, котре нам відомо у звичаєвому праві народу українського й великоросійського, бо переселенці захищали землі від татар і, піднімаючи віковічну цілину, поливали її своїм трудовим потом. Тому, слобожане-українці не задовольнялися тим помістним правом, на підставі котрого діставали землі великоросийські служилі люди; українці дивилися на земельну власність так, як дивилися земляки їх у Гетьманщині, тоб-то хотіли, щоб і тут земельна власність належала до полкових округ, щоб були окружні полкові землі, як загальний земельний козачий фонд. От, на приклад, як говорили на Гетьманщині козаки села Покошиць: „коли українці своєю кровію ослобонили Україну од ярма лядського і од держави польських королів і перейшли у підданство царя Олексія, у ті часи вся земля у них була спільна й громадська, поділена потім під полки, а в полках під сотні, а в сотнях під містечка, села й деревні, а там під двори, будинки й хутори; тому усі земельні володіння українців зробилися їх власністю через заїмки. А заїмки сі вони обмежовували, або оборували, або обносили копицями, окопували ровами; на заїмках будували будівлі, заводили гаї й сади, заселяли слободи, хутори, деревні на своє ймення й на свою користь; у підхожих для млинів місьцях будували млини“. У сих споминах старожилів виясняється правдива історія земельної власности у лівобережній Україні. Земля, з котрою перейшов український народ під владу Московської держави, була власністью усього війська, котре здобуло волю, або краще сказати власністью усього населення, бо у боротьбі за волю і землю приймали участь не тільки козаки із старшиною, а й міщане й посполіти люди. І не дивно, значить, що й уся земля зробилася спільною та громадською, а потім незабаром поділилася на полкові округи, а ті на сотенні, і т. д., кожний мав право заїмки земель і забирав їх у свою власність, обмежовуючи усякими способами. У слобожан справа з землею стояла трохи инакше: слобожане теж переходили у підданство Москві, значить мали право на своє земельне забезпечення, але вони приходили з України ватагами та поодинокими людьми і не могли передати Московській державі своїх земель, як се зробив Богдан Хмельницький. Але й вони здобули для Московської держави заселене ними дике поле, котре через се теж мусило зробитися їх власністью. У основу їх земельного володіння, як і у Гетманщині, було положено не захоплювання земель, а їх заїмка, яко земельне право. Замісць великоросійского помістного землеволодіння у Слободських полках ми бачимо заїмочне і з нього
