була одмежована орна земля і сінні покоси і усякі угоди на дикому полю проміж Охтирки, Богодухова і Сінного у слободськой Україні на козачих землях. Вільготи у відбутках їм дали на 3 роки, а також промислові вільготи, землі і усякі угоди їм одведені були усім укупі („вопче“) у помістья по 37½ десятин кожному. Окрім того вони дістали сінокос од слободи униз по р. Ворсклі по ліву руч спільно з Вольновськими козаками, ліс на будівлю і на дрова — теж укупі з Вольновцями, риболовлі у р. Ворсклі — рядом з Вольновцями. Українські поселенці Лебедина і Лебединського повіта або сотні дістали землі по межевих книгах Абакума Ієвлева (котрого року, не знаємо), а поновлені були сі межі у 1681 р. Після межевання Ієвлева у сих Лебединських земельних дачах було осажено містечко Межирич, та й по р. Пслу Лебединці поосажували села — Селище, Пристайлово, Червлене, Березки і Бишкинь. А землями і лісами і сінокосами і усякими угодами володіли мешканці сих сел „вообще всѣмъ городомъ черезъ межу“ , а осібно сі села та деревні землями і усякими угодами не були наділені. Виходить, що й тут, як і у Харькові, Лебединською городською земельною дачою володіли й мешканці усіх сел, котрі виселилися з Лебедина й поосажували ті села. Вони там для себе порозчищували сінокоси і декотрі окопали їх для себе, а другі, у кого таких окопаних лук не було косили, „вопче“, себто гуртом. Гадяцькому полковнику Мих. Васильеву окрім його власного ліса дано було право в'іздити у великий Лебединський ліс разом з Лебединцями. Салтовські поселенці у 1660 р. получили по одинаковому числу четвертей, а у 1705 р. грамоту на старі земли і нові заїмки.
Права на дрібну земельну власність козаків-хазяїнів. У основі земельної власности і її походження лежала вільна заїмка — законне право займати усякі угоди. Про се оповідав представник слободсько-української старшини у Катерининській Комисії Кондратьев. Не так давно, казав він, теперешня слободська Україна була безлюдною й дикою пустинею. Царь Олексій призвав із Задніпрянщини вільних українців для заселення сієї пустині і дав їм дозвіл займати землі й угоди по їх власній воіл. Простор був безмірний і ніякої міри землям сих переселенців не було положено. Через се кожний заняв собі стільки землі і угод, скільки йому було потрібно. Оттак сей нарід, оселившися слободами і з'єднавши гражданський устрій з війсковим, назвався слобожанами Слободських полків; замість жалування за воєнну службу він дістав право на безмитну торговлю. Полковники і старшини, по жалованних
