заки приходили й володіли ними і за се одбували усі козацькі одбуткі; а де-які хати й тепер стоять пустками і ніхто ними не володіє. У Острогожському полку де-які козаки з безлісних місць були переведені на р. Айдар і Богучар і їх підгородні землі залишилися вільними, а декотрі з них свої землі продали кн. Меньшікову. Хтож виходив з слобод у иньші місця, тих подвірья трималися під охороною, а орні землі обробляли обивателі, щоб вони не запустіли та щоб і подвірья і землі можливо було передати новоприхожим козакам. Усі отсі свідоцтва підтримують нашу думку, що у всіх полках були полкові землі, як загальний козачий земельний фонд, але кожний козак орав для себе особливі ниви та загони, котрими й користувався; і сими землями забезпечена була козача служба, котру несли козаки без жалування. Через те як хто небудь з них виходив із слободи у инше місце, його двір та земля залишалися або родичам, або й чужому, але з тим, щоби той узяв на себе його війскові обов'язки — полкову службу. Що полковую козачою землею козаки володіли по розділу, значить окремими загонами поля, шматочками лісу, сінокосу, як своєю земельною власністью, се ясно видко з уступного листа козаків сотенного містечка Золочова свойому сотникові Ондрію Голуховичу на двір і землі Золочевського козака Пилипа Сосновського. Ось зміст сього дуже ціковаго документа. „У 1714 р. у Золочівській ратуші Золочівські діди — Золочівський голова з товаришами по совіту і любові своїй до свого сотника Ондрія Голуховича оддаємо йому, його жінці навіки подвірья Золочівського мешканця Сосновського, котрий вийшов з Золочіва на слободу од полкової служби — двір, і до двора дві хати, винницю, ліс до двора на урочищі Жуковщині, дві луки сінокосні і що належить до сього двора орного й неорного поля. О. Голухович, по купчій, у котрий се усе було прописано, продав хорунжому Харьківськаго полка Роману Григорьевичу Квітці“. Оттак „по своїй любови“ до старшини Золочевські діди зменьшували свої козачі землі й збільшували старшинську земельну власність. І всеж таки бувало, як ми бачили, й так, що охотників заняти хати, пустки та вільні земельні загони не находилося, бо, як ми знаємо, козача служба була дуже тяжка, а землі скрізь було дуже багато й можна було оселитися на старшинських землях. Були такі землі і у Ізюмському, і у Острогожському полках. Де котрі, виходячи з слободи, свої ниви продавали.
Як бачимо, слободсько-українське заїмочне землеволодіння схоже було з великоросійським помістним у тім, що і в ньому земля забезпечувала війскову службу, але воно значно відрі-
