обивателів обмежована взагалі. Її було 21252 дес. на 4986 ревизських душ, положених у подушний оклад по послідньої ревизії; виходило у середньому тільки по 4 дес. на душу замісць колишніх 40 дес! Серед Охтирського населення, котре володіло сією земельною дачею, ⅚ було війскових обивателів і тільки ⅙ (декілька десятків осіб) належала до иньших станів; се були премьер-майори, підпрапорні, прапорщики, вахмистри, протопопи, попи, канцеляристи, колишні сотники і судді. Вони мали невеличкі шматочки землі — у середньому 20–30 дес. і тількі дві пустоші мали од 100 до 200 десятин (одна належала до Охтирського Троїцького манастиря). Купців, міщан та цехових серед них ми ще не бачимо — мабуть через те, що тоді не було їх у Охтирці, як і по иньших городах Слободсько-української губернії, доки там не ввели нових губернських установ у 1775 році, бо тільки тоді з'явилися сі нові стани купецтва та міщанства. Були ще виділені піддані, котрі проживали по хуторах осібних земельних власників. Вигонної землі місту Охтирці було одмежовано 2790 дес. у 1771 році.
Коли з'явилися нові стани — купецтва, міщанства та цехових у слободсько-українських городах — тоді стало гостро питання й про їх право на окружну землю. У 1782 році харьківські війскові обивателі, котрі вступили у міщане — Гавришенко, Ортюх та иньші, 13 чоловіка — подали Харьківському намістникові Черткову прохання, щоб за ними залишилися їх земельні дачі Харьківської окружної землі. Вони оповідали про те, як діди та батькі їх заїмкою здобули собі власні участки орної землі, сінокосу та лісу, а деякі набули їх покупкою. Далі писали про те, як сі землі залишилися за ними і після скасування Слободських козачих полків, а у 1781 році, коли вони записалися у міщанство, їх упевнили, що сих земель од них не одберуть. Тепер же вони дізналися, що хто записався у купці або міщане, той не матиме права користуватися землями, бо їм нарізані вигонні городські землі, щоб вони займалися хліборобством. Для них же сі вигонні землі не годяться, а вони прохають повернути їх з міщан поколишньому у військових обивателів. Чертков зробив розпорядження, щоб намістницьке правління залишило сих міщан у міщанстві і щоб залишилися за ними їх старозаімочні землі; він додав навіть, щоб також робили з міщанами й повітових міст, бо, нарізуючи вигонні землі, уряд хотів тільки приблизити землю до городських мешканців. З комисарськоі відомости про слободу Хухру видко[1],
- ↑ На великий жаль документи, котрі заховані у Архиві Харьк. управл. гос. имущ., і доси не надруковані, а вони мають велике наукове значіння: надруковано у Гурова і Бродского 4 неповних відомости. Маю надію, що комисарські відомости розгляне у Архиві той, хто писатиме спеціальну развідку на тему „Земельна власність у слободській Україні“.
