що там було у 1783 році 886 ревизських душ і 7365 дес. землі. Всією тією землею володіли одні війскові обивателі; при кожному призвищу війскових обивателів показано, скільки йому власне належало усякої землі — орної, сінокосної, лісної й неудобної і при усіх зроблена примітка, що це була старозаїмочна земля. Окрім сієї землі було ще 345 десятин обчеського громадського нерозділеного дровяного лісу, котрий залишили по загальній постанові для того, щоб гатити гатки і для иньших громадських потреб; про сей ліс теж було сказано, що він старозаїмочний. Усього у слободі Хухрі з військових обивателів з'явилося 773 земельних власника, за котрими показано було 7299 дес. землі (решта 66 здається належали до церкви), тоб-то на кожну ревизську душу приходилося по 9,4 дес., окрім обчеського ліса, котрого приходилося ще по 0,44 дес. на душу. Далі показано у відомостях 116 чоловік безземельних військових обивателів, про котрих сказано, що хоч у них (власне у їх батків та дідів) і була старозаїмочна земля, але в давніх роках вони з'убожіли на козацькій службі і уступили її мешканцям своєї ж слободи і через те тепер у них землі немає, а заробляють вони хліб роботою у тих обивателів, котрі мають землі. У свойому поясненні про ліси обивателі сл. Хухри заявляли, що лісами вони володіють на підставі жалованної грамоти 1657 року по старих заїмках і по куплі один у другого (до 1736 р., коли купля була заборонена). У тих лісах дерево — дуб, береза, осика, вільха — частиною тільки годиться на будівлю, а більш усього хворосту; лісників у сих лісах ніколи не було й тепер немає, а кожний хозяін береже свій власний пай (участок) й користується ним тільки для своєї потреби — на будівлю хат, на паливо, на огорожу, а зайвого не беруть, зберегаючи ліс для себе й для своїх нащадків. Окрім же сих приватних обивательських лісів є ще нерозділений громадський ліс, котрим відає й котрий оберегає Хухрянська земська ратуша; з нього, з відома обчества і земської ратуші, дається тільки хворост убогим слобожанам для огорожі подвірьїв, а більш його ніхто не рубає. В часи розмежевання Хухрянської землі в окрузі, по старій заїмці, без волі обчества, без полюбовного розводу і без жадної замїни у 1770 році землеміром одмежовано було поміщиці Смаковській і сину її од першого чоловіка Перекрестову Осипову 2333 десятин землі орної, ліса, риболовель і усяких угод. Про сю землю ведеться суперечка між обчеством і поміщицею у Охтирському повітовому суді. Пасік по лісах не було, а їх держали хозяіни у своїх дворах, а літом вивозили на свої власні лани. У одного війскового обивателя був водяний млин на річці Хухрі. Усі обивателі сл. Хухри займалися хліборобством, а деякі скотар-
