ством і викуруванням горілки. Продаючи свої прибутки, вносили у казну подушне й инші громадські грошеві внески. У обивателів сл. Хухри було 9 винниць, у кожній по 3 казана. Дрова рубали рідко з власних лісів, а більш усього купували у сусідніх поміщичих селах. Ні ярмарок, ні базарів у Хухрі не було. Начальником у слободі був по вибору громади староста.
Схожі звістки про старозаїмочні землі війскових обивателів були і в иньших комисарськіх відомостях, наприклад, міста Лебедина з слободами й селами, також сл. Межирич. Теж саме мабуть було і у всіх комисарських відомостях, хоч про се нам ще треба довідатися. Виходить, що комисарські відомости дають нам поважні і певні звістки про найцікавійшії для нас питання що до старозаїмочного землеволодіння: вони показують: 1) що основою слободсько-українського козачого землеволодіння була займанщина земель, 2) що земельні паї займалися у власність кожним мешканцем, 3) що для загального користування виділялася тільки невеличка частина земель, більш усього ліси, 4) що старозаїмочні землі переходили в наслідство, 5) що деяки з володільців-козаків, розпродавши свої участки своїм або чужим людям, поробилися безземельними підсусідками та робітниками, 6) що з козачих земель одмежена була значна частина їх осібним земельним власникам — козацькій старшині та иньшим, 7) ще взагалі старі козацькі займанщини істнували з початку заселення краю до скасування автономії, пережили автономію і були обмежені за військовими обивателями усіх міст та слобід по генеральному межуванню, але тільки в окружних дачах, а не кожному дрібному власникові особисто, як се робилося з землями середніх власників. І се мало свої поважні наслідки. У XIX ст. старозаїмочні землі через се почали переділятися і перетворилися у обчеську власність (бувши у всі часи приватною), а окрім того казна обложила їх без жадного на се права податком, проти чого обчества мусили виступити на суді у звісних старозаїмочних процесах.
Харьківській віце-губернатор без дозволу навіть центрального уряду у 1814 році зробив величезну аграрну реформу — рівний переділ старозаїмочних земель між усіма поселянами по числу душ у кожному семействі і заборонив продавати або переводити землю у чужі руки. А зроблено се було для того, щоб дати спромогу збірати казенні збори. Податки накладалися на все обчество і для сього треба було, щоб обчеська земля не зменшувалася і щоб не було серед поселян безземельних або малоземельних. Потім і сенатор Горголій, і Харьківська казенна палата все більше та більше ширили серед поселян отсей переділ земель. Се робилося в 20–40 роках XIX столітя. Дальші переділи йшли вже по ревизіях.
