котрі на них робили всяку роботу і на таких же умовинах взагалі, як і поміщикам. Вони мали такі ж промисли при землеробстві, як і старшини — і млини, і риболовлі, і садки родючого дерева, і пасіки, і броварні; особливо вони кохалися у садках, иноді з виноградом, та риболовлях. У слободській Україні було більш 2 десятків манастирів (21) і, як ми бачили, де-які з них мали великі земельні угоди; чимало земель було навіть у невеликих манастирів — пустинь, де було зовсім мало ченьців. Правда, ченьці не повинні були б зовсім мати маєтностей і у всякому разі мусилиб сами своїми трудами обробляти землю, а вони, як бачимо, набули маєтностей далеко більш, ніж їм було потрібно і мали посполітих підданих, котрі на них працювали. Вони збірали великі кошти, багатіли, купували нові маєтности і у кінці XVIII ст. своїми земельними багацьтвами визвали заздрість у Катерини II, котра й одібрала їх землі у казну. Так прахом й пішли усі їх заходи про землі та усякі добра, а укупі з сим знищені були й ті садки, котрі вони порозводили, і усе їх манастирське иноді добре поставлене хозяйство.
Український побут козачої старшини. Ми бачили, що з початку заселення слободської України ріжні стани тодішнього суспільства (козаки, міщане, посполіти) не були обмежені в своїх правах і перехід з одного стану до другого був завжди можливим. Не відріжнялися вони значно один від другого й по своїй праці, заможности, по своїх потребах, по своїх звичаях, а значить і по свойому побуту, бо землеробством займалися ледве неусі слобожане; промисли та торговля теж не були обмежені. І весь їх побут взагалі був чисто український. Дворянства ще тоді не було, а козацька старшина, хоч і хотіла одмежуватися од иньших станів, але сього не можно було зробити раптом і се робилося спроквола, разом з тим як утворювався особливий старшинський стан. З початку ж, як
