Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/208

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

побачимо далі, побут старшини був теж український. Гр. Донець був колись простим козаком, а зробився полковником і після того пішов новим шляхом, показавши сей шлях і своїм нащадкам — здобувати старшинство і спадкове полковницьтво. Кожний полковник керував цілою країною, входив в стосунки з великоросійським урядом, отже повинен був добре знати російську мову, бо усі зносини, а навіть місцеве діловодство велися на сій мові; мусив їздити й до Москви і до Білгорода, мусив мати діло з великоросійским начальством і приказними людьми, поводитися з ними і у Слобожанщині і у баталіях; траплялося старшині й видавати своїх дочок заміж за російських дворян.

Усе те спонукало старшину переймати поводження й культурні потреби та звичаї російського дворянства. З часів Петра російська мова й культура почали робити великий вплив на життя і побут української старшини. Велике значіння мали теж ярмарки, де робили собі мирні здобуття великоросійські товари серед усього українського населення, а особливо серед більш заможних його станів — старшини, купецтва багатаго міщанства, духовенства (городянского). Так потроху змінявся український слобожанський побут під впливом російського, особливо у висших верствах суспільства — серед панства по селах і у городах, починаючи від Харьківа і кінчаючи повітовими.

Але зпочатку майже усі жили українським побутом і ріжниця в обставинах життя залежала од заможности і була не більша, ніж тепер, скажемо, між заможними і бідними крестьянами, схожими у основі свого побуту. Так було і в Московській державі до Петровської доби, коли і царь і бояре і нарід ріжнилися не побутом — він у них в основі своїй був схожий — а тільки роскішью та багацтвом сього побуту. Так було і з народним, національним побутом Слобожанщини. Переселенці цілком перенесли у Слобожанщину свій національний український побут і виявили його у всіх сторінках свого національного життя, підтримували його й почали жити таким побутом в Слобожанщиі, яким жили в Задніпрянщині, бо ніхто їх не примушував до иньшого побуту, бо вони усі укупі осягли нову велику країну, дуже схожу з їх Правобічною Україною, бо вони відділяли себе од великоросіян також, як і великоросіяне признавали за ними право на їх українські звичаї, себ то на їх національну самосвідомість. Коли „черкаскую обыкность“ слобожане удержали і в соціяльному життю, і в промислах, ремеслах, і торговлі, і в земельній власности, і в церковних справах, і літературі, і в мові, і у всьому складі свого національного розвитку, не могли вони занехаяти своїх прадідівських звічаїв у приватному побуті, котрий