Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/220

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

худоби, яка має велику ціну у господарстві; усі будівлі з хворосту, але захищають скотину і од звірей, і од непогоди. Білі, чисті і світлі хати, веселі садки, огороди з усякою огородиной виділяють українське село од усякого иньшого; на мешканцях його ми бачимо європейску ввічливість, а не азіатську дикість — ту не побачимо рабських звичаїв; низший стан населення бажає піднятися до середнього, середній — до висшого. Військовий обиватель своїм побутом наближається, о скільки може, до городянина, бо він не в зневазі, він не в убожсьтві; городянин, парахвіяльний піп, канцеляриста, міщанин не одхиляються од селянина, а з другого боку наближаються й до дворян — і просвітою, вихованнєм, повожінням, їжою, одежою, помешканнєм; усі три стани не рівняються, але подібні єдин до другого. Українське дворянство мало велику охоту до промислів да торговлі й широко займалося їми. Але до торговлі мали хить усі українці, хоч ся торговля була середня домова для свого пропитанья, а не для здобування багатсьтва; тому вона широко росповсюджена була по усієї країні. Треба також помітити ще й те, що було злим, не користним у тодішньому побуту Слобожанщини. Річки міліли, замулювалися мулом через те, що нищилися ліси да було багацько гаток для млинів. Населеннє мусило напувати худобу загнившою водою й навіть само пити її. Риба у ріках та озерах залишилася тільки дрібна. Лісу залишилося ще доволі і частина його була заповідною. Ліс у Слобожанщині чергувався з полем. Обробляли ліс з початку заселення гонтарі; українці ж навчили навіть великоросійське населеннє Білгородського краю будовати млини та вітряки. Лазень, на котрі йшло багацько дров у великоросіян, на Слобожанщині не було окрім тільки тих, що були в городах та у дворян. Для освітлення слобожане мали не лучину, на яку тратилася сила гарного дерева у Великоросії, а каганці, де горіло сало чи конопляне масло, а також свічки з кизяка та чорнобильнику, котрі не давали диму; на опал уживали окрім дров очерет та солому. З липи не драли кори на лапті, для чого, по заяві великоросійских селян, неначебто потрібно було на рік для одного чоловіка до 400 липових стволів (се мабуть занадто!), а робили з лип липові хати, котрі стояли більш ніж по 100 років; уживали старі дуплисті липи для бджіл. Любили українці розводити садки та обсажувати двори й городи вербами та тополями. Не взираючи на те, що винокуріння потребувало багато дров, і поміщики і військові обивателі збгерегли свої власні ліси й на будучину, але обчеські в'їзжі і ліси підданих страшенно знищилися через винниці. В лісах і між ланів було багато вуликів. Бджільницьтво велося на німецький манір. Вулики