Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/232

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

В заснованню манастирів козаки й козацька старшина теж приймали велику участь: Охтирський Троїцький манастир був заснований ігуменом Задніпрянського Лебединського манастиря Іоаннікієм і його ченцями, котрих прийшло 40 чоловіка і вони привезли з собою підданих, церковну утварь. Куряжський манастирь був заснований, як ми знаємо, Харьківським полковником Гр. Донцем: Сумський Успенський і Сумський Предтечев — Сумским полковником Гар. Кондратьевим, Михайловська пустинь — полковником Михайлом Васильєвим. Дехто з і тих старшин, що збудували манастирі, поробилися й ігуменами їх, як, наприклад, полковник Штепа, котрий збудував Краснокутский манастирь, або сотник Григорьев, котрий збудував Сіннянський манастирь. Про Штепу старожили Краснокутська оповідали у 1772 році так: в прошлих давніх роках викликано було з того боку Дніпра багацько переселенців — старшини й козаків, як про се свідчить закликальний лист полковника Уманьця. З ними вийшов і Задніпрянський полковник Іван Штепа; він прийшов на річку Мерло і заняв собі вільну займанщину, на котрій збудував манастирь. Приняв до себе ще кілька ченців і зробився ігуменом Іоаннікіем. Син його був священником у Миколаєвській церкві, а по смерти батька у манастирі ігуменом Мартіаном.

Бачимо ми багато старшини, їх синів, удов та дочок у слободсько-українських манастирях. Коли ми звернемо увагу, наприклад на рід Квіток, то побачимо, що з цього роду вийшло багацько ченців: М. І. Квітка — чернець Куряжського манастиря, ігумен того ж манастиря Наркіс, дві ігуменії Хорошевського манастиря — Феофанія і Марія; навіть славетний Грицько Квитка-Основ'яненко був якийсь час ченцем. Родичем Квіток був Іоасаф Горленко; були черницями також Ковалевська, Дуніна.

Церковна ієрархія. Одначе поруч з сією українською течією в українській церкві треба визначити й московську, великоросійську. Українське духовенство укупі з иньшими переселенцями, присягнувши московському цареві, мусило також признати й духовну владу Московського патріарха Російської ієрархії. С 1657 до 1667 р. церкви та манастирі слободської України, як і Білгородської, входили в склад патріаршої области, але і на соборі 1667 р. визначено було утворити нову Білгородськуі єпархію, митрополитом котрої поставлено митрополита Сербського Феодосія. До нової єпархії приписано було 15 слободсько-українсьсих міст — Харьків, Охтирку, Острогожськ, Колонтаєв, Городню, Краснокутськ, Валки, Двурічне, Салтов, Печеніги, Змійов, Маяки, Цареборисов, Боровлю, Урив. Потім сюди увійшли й иньші міста слободської України або, краще сказати,