|
Землю зворушують, |
Як бачимо, і на мандрівців велике вражіння робила природа — весна з її вітрами буйними, дощами тучними, травами й квітками, коли Дніпро широко разлився, як те море, і скрізь по річках були глибоки перевози, а в зелених дубровах усюди потекли ключі — води од талого снігу. Але смуток обгорнув прочан, коли вони побачили птицю, котра верталася з вирія на свої вжитки, бо їм уже не прийдеться вертатися на свої колишні оселі. Багацько прочан, не дійшовши до нової оселі, й погинуло від безхліб'я, безвіддя, хвороби, слабости, татар і своїх же братів-казаків у безлюдній пустині. Траплялося й так, що само поспільство з голоду мусило отдаватися у полон татарам: 3000 селян з під Корсуня (у Києвщині) хтіли бігти у Орду. 3000 чоловік мешканців Тарговиці татари взяли в полон. У 1675 році у гетьмана Самойловича зібралося 20.000 прочанських семейств. Иноді й лівобережні гетьмани примували селян правобережья переходити на лівий берег Дніпра. Слободська Україна заселилася, як казали про це посланці гетьмана Самойловича, на ⅓ прочанами з правобережья, звідкіля вийшло 11 полків, і через те вони пропонували, щоб слободська Україна була привернена під гетьманський регімент, але на се Москва ніяк не згожувалася, щоб не прибільшувалась гетьманська сила і влада. Дорошенко бажав з'єднати усю Україну — і право і лівобережну — під своїм єдиним урядом; єдину Україну бажав мати і увесь нарід; але проти сього була тодішня політика і дипломатія Москви і лівобережних гетьманів: Москва не хтіла скинути з гетьманського уряду ні Брюховецького, котрий тоді удавався вірноподданним Москві, ні потім Многогрішного та Самойловича, а вони
