Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/242

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ліття — Петра, Антонія і Іоасафа про таких попів. Їм давався дозвіл священствувати тільки на кілька років (три або що) і вони мусили доставляти похвалу про себе од протоіерея і парахвіян (а Іоасаф навіть посилав ще такого попа до схімника на сповідь); а як не було похвали, попа постригали в ченці, бо тоді вийшов указ приймати в манастирі тільки удовців попів та салдат. В грамотах потрібувалося від попа, щоб він не мав у себе в домівці ніяких жінок, окрім матері, сестри та єдинокровної тітки, не ходив на гулянки та в шинки, ради пьянства, не приймав участи ні в якому блюзнірстві (кощунстві), смішках та регітах. Але значіння парахвії зменьшувалося: у XVII столітті воно було більше, у XVIII — меньше, а у XIX — ще менше. Навпаки значіння церковних старост все збільшувалося. Нарешті треба ще нам додати й те, що й попи дивилися на парахвію, як на свою власність. Ось цікаве свідоцтво про се документа — немов справжньої купчої: „року 1712 я мешканець Харьківського Преображенського манастиря, а колишній Покровський піп села Липець овдовів і вступив в ченці, а половину своєї і батьківської Покровської парахвії в с. Липцях передав зятю свойому Ільі, котрою він володів до самої смерти; а після смерти його я, чернець Філарет, уступив половину сієї своєї парахвії небожові свойму о. Василію, його жінці й дітям безповоротно, а тая парахвія, котрою володів мій зять, нікому не винна і в заставу невіддана. У сьому я, ієромонах Філарет, свойому небожу і даю сію поступну запись. А при сьому були свідками — отаман Липецькиий Журченко, титарь Покровський Протасенко, Тим. Коваленко. До сієї поступної записі Архангельський піп с. Колупаєвки Тимохвій по проханню ієромонаха Філарета руку приложив. Липецький Покровський піп Іван уступив половину своєі парахвії, котра належала братові мойому Хомі, свойому зятеві Покровському попові Василію“. Ся купча на парахвію, як ми бачимо, нічим не відріжняється од купчих на усяке майно і виявляє нам погляд на се діло тодішнього духовенства. Білгородський митрополії Ларіон ствердив розділ парахвії.

Замісць жалування попи получали иноді землі. Ось цікава про се звістка. Піп с. Деркачів о. Яків з причтом подав у 1691 році прохання Білгородському воєводі, щоб йому дано було жалування, бо він був протопопом у соборній церкві в Чигирині, а після руїни прийшов у Слобожанщину, збудував у с. Деркачах церкву Рожества Богородиці, потім поїхав до Москви, де прохав царя про ругу; але замісць хлібного та грошового жалування велено було тільки дати йому 50 четвертей поля з вільних земель (себ то 75 десятин). Земля була йому одведена у 1686 році. Син о. Якова Хведір