треба було усім, хто хтів дістати ширшу освіту, бо тут було так, як і з ремеслом по цехах у Західній Європі, Польщі, Литві та правобічній Україні: майстер не одкривав учню усього свого ремесла і щоб його дізнатися як слід, той мусив мандрувати од одного майстра до другого. Так було і з учителями дяками; один знав більше, другий меньше і окрім того вони не хтіли одкривати одразу своєї науки. Один старожилий свідчив Г. П. Данилевському, що у школах обучали граматці (букварю), письму, читати псалтирь й часословець і співати на 8 гласів псалми і ірмоси. Співали псалми і ірмоси й „самогласно“, себ то на свій голос і „подібне“ — себ то на один голос два текста. Щоб се все зрозуміти, молодики переходили з одної слободи в другу, особливо ж ішли туди, де були більш славні учители-дяки. Але ті теж не одразу і не все об'ясняли своїм учням, тримаючися правила: учи так захожого молодика, щоб він не одбив од тебе школи і не сів-би на твоє місце. Инші мандрували й тоді, коли вже виучили усю премудрість: мандрівка у них претворилася у звичай, навіть у потребу. Мандрувати було не трудно, бо кожний знаходив собі пристановище у школі, котра була притулою для мандрівників: школа, казали тоді, усякім мандрівникам є вільне помешкання; там проживав і дяк, там проживали і молодики — учні, котрі не мали пристановища.
Шкільна наука. Приходили сюди учитися діти козаків, посполітих, церковного причту навіть козацьої старшини, в городах діти міщан та цехових — взагалі усіх парахвіян. Ми маємо цікаву звістку про одну з таких шкіл у с. Єндовищах Острогожського полка у кіньці XVII ст. У сій школі училися діти козаків; учні котрі її кінчали, називалися виростками. Учителем там був у 1703 році дяк церковний Роман Прокофьев. По українському звичаю, дяк ходив з своїм ивиростками співати (колядувати та щедрувати) по домах Єндовищенських селян. Так оповідає про сю школу історик Воронежського краю Л. Б. Вейнберг на підставі архивного джерела. Викладалася у тій школі церковно-слав'янська та російська грамота, але вся наука повинна була йти на українській мові, на котрий розмовляли тоді й дяки й учні. Через се населення було дуже прихильне до школи. Профессор Тімковський згадує про своє власне учення у одній такій школі в Гетьманщині. Школа містилася біля церкви й поділялася на дві хати: в одній жив дяк з семейством, у другій поміщалася школа з довгими столами, за котрими сиділи три кляси школярів: у першої — ті що учили букварь, у другої — де учили часослов і у третьої — де навчали псалтирі, у 2-й и 3-й учили й письму. Школярами були й малі діти й дорослі.
