Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/252

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Писали або крейдою на чорних дощечках, або чорнилами на папері. З 3-ї кляси вибірали охотників до кляси церковного ірмолойного співу, чим займалися тричи на тиждень — зімою у кімнаті дяка, а весною на дворі під повіткою. Шумливо було у школі, бо кожний з 30–40 школярів у весь голос читав або співав своє. Д ля помочи собі дяк вибірав помішників з молодиків-виростків. Батьки платили дякові за науку і натурою і грішми. Як хто кінчав школу, то повинен був принести горщик здобної каші, покритий хусткою. Дяк брав собі хустку, кашу поїдали школяри, а горщик розбивали на дворі у дрібні черепочки. Батько такого школяра угощав дяка. Із школярів складався хор, реґентом котрого був дяк. Школяра помагали дякові звонити на дзвіниці. Літом дяк одпускав їх купатися у річці, ловити рибу, збірати у лісі та приносити йому горіхі, груші, калину. На празники він виучивав їх віршів, котрі збереглися до наших часів. У школі було завжди багато школярів, бо учення вело й по ступенях служби. Звісно, що сих шкіл зовсім не можна рівняти з теперешніми: учили там довго по складах, а навчалися не дуже багато чому. Окрім того траплялося, що й сікли учнів, особливо по суботах, бо різка панувала усюди — думали (й помилялися), що вона може справити дитину. У однім жартовливім віршу описана нежартовлива бійка нещасного учня:

Казав мені бакаляр промовити: аз, аз,
А як же я не вимовив — він по пиці: раз, раз,
Крикнув же він у друге: а ну кажи: буки,
Ой ще ж бо я не вимовив — попав в його руки.
Крикнув далі в третій раз, щоб вимовив — віде,
А вже його жвава рука до чуприні іде.
Ой як сказав у четверте: вимовляй — живіте,
Ну те ж, хлопці зараз його на лавку кладіте
І просився, і молився, а ще більш злякався,
Бо задали таку хльосту, що й світа зцурався.

Треба пояснити, що тоді вчили дітей не по звуковому, як тепер, а по букво-складовому способу і назви букв були церковно-слав'янські, не а, б, в, а аз, буки, віді, так що учні складували не звуки, а осі букви так: буки аз = ба, віді аз = ва. Їм справді дуже трудно було зрозуміти, як се із буки та аз вийде ба; корінь учення через се був справді гірким. Траплялося, що по суботах, коли перед паном-бакаляром учні промовляли те, що вивчили за тиждень, ті що не змогли зрозуміти отсієї премудрости, діставали „суботники“, про які сказано було навіть в уставі Луцької брацької школи XVI ст. От вірша й нагадує нам про сі суботники. Хоч конче й неможливо приймати з неї на віру те, яким побитом се робилося, себ то щоб били за кожну букву алфавита, але все-таки нам малює вона