духовних псальмів, які співали кобзарі та лірники. Бере мене також сумнів, коли я читаю у Срезневського, що більша частина духовних пісень, які співають кобзарі та лірники, були зложені Сковородою. Сам Сковорода співав пісні свого „Сада“ й під музику, бо вигравав, як знаємо, на декількох струментах. Можливо, що іще дехто виучився од нього їх співати на його голос под приводом бандури, ліри або цимбал. Але ми дійсне не знаємо, які инши його пісні перейшли у нарід і співалися кобзарями або лірниками. Його вірша „Всякому городу“ була записана окрім мене ще в Куп'янську українським етнографом Івановим од учителя — крестьянина Ів. Тура.
Ось вірша Г. С. Сковороди.
Всякому городу нравъ и права;
Всяка имѣетъ свой умъ голова;
Всякому сердцу своя есть любовь;
Всякому горлу свой есть вкусъ каковъ,
А мнѣ одна только въ свѣтѣ дума́,
А мнѣ одно только нейдетъ съ ума.
Петръ для чиновъ углы панскіе третъ.
Федька купецъ при аршинѣ все лжетъ.
Тотъ строитъ домъ свой на новый манеръ.
Тотъ все въ процентахъ, пожалуй повѣрь!
А мнѣ одна только въ свѣтѣ дума,
А мнѣ одно только нейдетъ съ ума.
Тотъ непрестанно стягаетъ грунта.
Сей иностранны заводитъ скота.
Тѣ формируютъ на ловлю собакъ,
Сихъ шумитъ домъ отъ гостей, какъ кабакъ,
А мнѣ одна только въ свѣтѣ дума,
А мнѣ одно только нейдетъ съ ума.
Строитъ на свой тонъ юриста права
Съ диспутъ студенту трещитъ голова.
Тѣхъ безпокоитъ Венеринъ Амуръ,
Всякому голову мучитъ свой дуръ.
А мнѣ одна только въ свѣтѣ дума
А мнѣ одно только нейдетъ с ума.
Тотъ панегирикъ сплетаетъ со лжей,
Лекарь въ подрядъ ставить мертвых людей,
Сей образы жировыхъ чтетъ тузовъ
Степка бѣжитъ какъ на сватьбу въ позовъ.
А мнѣ одна только въ свѣтѣ дума;
А мнѣ одно только нейдетъ с ума.
Смерте страшна! Замашная коса,
Ты не щадишь и царскихъ волосовъ.
Ты не глядишь, гдѣ мужикъ, а гдѣ царь,
Все жерешь такъ, какъ солому пожаръ.
Кто жъ на ея плюетъ острую сталь?
Тотъ чія совѣсть, какъ чистый хрусталь.
