Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/269

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

бадьористий, усим довольний, словоохотливий там де не примушували його розмовляти, поучаючий, поштивий до усякого; любив він одвідувати болящих, утішати упавших в горе, розділяв посліднє з бідними, вибірав і любив друзій по серцеві їх, був набожним, але без суєвірья, любив науку без гордощів, обходження без влесливости. Харьківський єпископ якось висловив бажання, щоб Г. С. приняв чернецтво, але Сковорода, одповів на се: „хіба ви бажаєте, щоб і я збільшив собою число фарісеїв? їжте ласо, пийте солодко, одягайтесь роскішно — і ченцюйте собі на здоровля“! Бо і справді тоді була такою більшість ченців. До Сковороди часто приходило багацько усяких людей для бесіди з ним і научання од нього. І сам він теж звертався і писав листи до людей ріжних станів, обговорюючи найбільш поважні й потрібні на його погляд для кожної людини фолософичні питання — про Бога, чоловіка, світ, Біблію, щастя. Для сього він і вибрав властиву собі, як він казав, стать, себ-то стежку життя — перемінив посаду учителя Коллегіума на стать мандрованого учителя всього українського народа і се дало йому душевний спокій і щастя. „Признаю ся, друзі мої, писав він у сьойому „Букварю мира“, що зараз кину свою теперешню стать (мандрованого учителя), хоч у неї вже состарівся, і зроблюся гончарем, як тільки почую у себе хіть до сього ремесла. Будьте певні, що з Богом мені буде веселіше і зручніше виліпляти глиняні сковороди, ніж писати книжки без охоти до сього! Колиб я, писав він у листу до одного приятеля, займався бжильництвом або був кравцем, або ловив звіря, тоді б сказали про мене, що я займаю ся тим, що слід. Так хіба тільки те і є робота для чоловіка, щоб продавати, купувати, воювати, женитися, мати позви, будувати будники, бути кравцем або бити звіря? Хіба тут тільки повинно бути завжди наше серце? Тоді б ми не мали б часу заглянути у нашу душу і очистити сю господиню нашого тіла. Ми похожі на того чепуруна, що пеклується не про ногу, а про чобіт, зовсім віз тільки без коліс, бо бракує душі. Є правда у нас душа: але така, як у подагрика ноги. Згодом, як знаємо, так говорив Л. Н. Толстой, називаючи се „недѣланіемъ“. Їздив Г. С. Сковорода зі своїм любимим учнем М. І. Ковалинським у Київ, де поясняв йому історію міста, старовину, Лаврські святині, але вступити в ченці і там одрікся, бо гудив життя тодішніх ченців. Гетьманщину він любив, як свою матір, але жити бажав і проживав постійно в слободській Україні. Гостював короткій час у свого учня М. І. Ковалинського, але швидко повернувся в Україну, де проживав по тамошніх манастирях, у священників, у осьвічених і щирих до нього поміщиків; переходив з одного села в друге; любив жити в самотині без