Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/270

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

услуговання, на пасіках, у садках, де писав свої философичні твори, співав і грав на декільках інструментах. Сам складав музику для церковних концертів, поклав на музику церковні псальми і духовні пісні. Зовсім одмовився од грошей. Особливо Сковорода любив Харьків. Не тільки не був сектантом, але й сам виступав проти сект, бо його власні погляди були куди ширші всякої секти. Правда він бажав, щоб його философичні і богословські погляди ширилися серед суспільства, бо справді казав людям нове слово, котре по новому б мусило збудувати й їх життя. І ось ми бачимо, що він і живим словом, і листами, і рукописними творами, і — що найбільш поважно, — власним прикладом проводив у народне життя свої думки, свою философію. Він учив так, як жив, а жив так, як учив. Г. С. Сковорода не мав спромоги друковати своїх творів та й не моглиб вони тоді бути надруковані через цензурні порепони. Але сі творі його все ж таки досить широко росповсюжені були в апографах (списках) і у нього було чимало, друзів і шанувателів серед усіх станів тодішнього суспільства і навіть простого народа. Дворян, яко головний стан суспільства, він звав до морального відроження, до духовної волі, до боротьби з суєвірьями. Він був для поміщиків мандрованою Академією. Він також любив і мав вплив і на простий нарід. Луб'яновскій згадує про се так: „Більш усього Сковорода любив жити серед селян; любив він мандрувати з однієї слободи в другу, з одного села в друге, з хутора в хутор; і всюди він був своїм чоловіком. Особливо селяне тіх слобід і хуторів, де він частійше й довше пробував, любили його, як рідного. Він оддавав їм усе, що мав; не золото і срібло, котрого у нього не було, а добру пораду, усовіщування, научання, приятелські докіри за неправду, сварки, пьянство, недобросовістність… І він утішався тим, що його мандроване учительство було користне для народа.

Философія Г. С. Сковороди. К століттю смерти Г. С. Сковороди — к 1894 роду — я розшукув в Румянцевському музею у Москві його рукописні прозаїчні философско-богословські твори (здебільшого в його власних автографах, себ то їм самим написаних), його житіє, зложене учнем Ковалинським, його листи на російський, латинський і грецький мові у прозі і в віршах. Сі рукописі були впорядковані мною і видані Харьківським історико-филологичним Товариством з моєю критико-бібліографичною розвідкою. І тільки тоді можно було пізнати Г. С. Сковороду, яко философа й письменника.

У своїх творах Г. С. Сковорода провіщав свою християнську философію. Він був тут з погляду церковного справжнім їєре-