Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/271

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

сіархом на зразок инших їєресіархів Західньої Європі і Слав'янства, бо дуже одходив у своїй философії од церковного ученія. Християнство він приймав без догматики і тім більш без обрядів або, як він казав, без церемоній. Навіть таїнства він розумів яко символи. Для нього віра була философією, а философія — вірою. Г. С. Сковорода провіщав думку про два зачала у світі — вічне і тлінне; перше було, на його погляд, безмірно важ ніше од другого. По философії Сковороди було три світа: великий, або космос, малий — мікрокосм або чоловік і третій — символичний або Біблія; тому їх треба розуміти тільки символично, як її розуміли і деякі учителі східньої вселенської церкви. Через усі оці три світа проходятъ два начала — вічне, живе і дочасне тлінне. Має вартість і значіння тільки перше зачало — вічність у всіх трьох світах. Вічність у чоловіка — се сам Бог, Христос, Богочоловік. Так і у Біблії треба під буквою знайти внутрішню правду — зачало вічности. Але люди часто дають перевагу тлінному над вічностю. Дві сторінки має Біблія: на нашому березі усе вельми старе, мізерне, нікчемне, на тім — усе нове, тамошній горний чоловік літає безкрайно у височінь, шир і глибину; не зупиняють його ні гори, ні річки, ні море широке, ні пустині: він прозирає, що буде колись, згодом, бачить таємне, заглядає у давнину, прозирає у будучину, виступає по водах Окіана. В чоловіці повинен царювати дух його, думка, а не тіло. „Вогонь, казав Г. С. Сковорода, угасає, річка у своєй течеї зупиниться, а нематерільна думка наша свого руху, поступу ніяк не може припинити ни на єдину мить, хоч вона буде у тілі чоловіка, чи за тілом його і все літає, як молнія, через вічности і незлічими милліони років. Куди ж вона лине? Спокій її не в тім, щоб зупинитися і простягнутися, немов мерле тіло — се для живої її натурі не звичайно і неприємно — а зовсім навпаки: вона підіймається від рабської матеріальної натури до висшої горньої, до рідного свого безначального зачала“. І обидва сі зачала — вічність і тінь — пробувають усюди укупі й нерозлучно, немов би то яблуня і тінь ії: покіль яблуня — потіль і тінь її. Але древо вічности завжди зеленіє, світ Божий і усі світи, хоч їх і велика сила, — то є тінь Божа і хоч вона коли частиною й зникає і в инші форми перероблюється, одначе ніколи не одходить од свого живого дерева і давно вже философ про се сказав: „матерія або вещество довічне“, себ то усі місця і времена собою заповнила. Одначе Г. С. Сковорода не був матеріалистом, себ то философом, котрий признає тільки матерію; його скорше можно лічити спірітуалистом, себ то философом, котрий признає головним чином дух (спірітус пола тині дух), бо він справді признавав тільки єдине творче зачало