— Дух, Бога, Вічність, Розум, Правду. Матерія ж або вещество було тільки його зпоконвічним сопутником або, як кажуть философи, атрібутом. „Вічня Воля, каже Г. С. Сковорода забажавши одягти себе і проявитися в видимому світі, з нічого утворила усе, що є у думці і у світі. Бажання вічної Волі претворилися в думки, думки в матеріальні предмети. Так, по Ковалинському, Г. С. Сковорода розумів початкове походження творення матерії або світа з нічого. Але є велика ріжниця між чоловіком і иншою тварью тільки чоловік має вільну волю, а значить і одповідальність за свої події. Чоловік повинен жити за для самосвідомости і Богосвідомости. Познати Бога можно в Біблії, котра содержує у собі тропи Божії. Взявши тебе самого за руку, приводить вона у твій власний будинок, котрого ти ще зроду небачив. І сам чоловік може знайти Бога у самого себе; для сього тільки потрібно шукати розумом правду. Але потрібна і віра: де кінчається гряниця розуму, там починається віра; вона одна тільки бачить світ, який світиться у стихійній темряві. Проти достотного (дословного) розуміння Біблії Г. С. Сковорода виступав дуже гостро, але се не зближає його з французськими философами матеріалистами XVIII ст. Для нього Біблія — се найголовниша з книжок, се сам Бог, котрий веде в ній поважну і образну розмову з людьми. Гражданської науки й книжок Г. С. Сковорода негудив: вони, казав він, усякої краси і вжитку повні, але Біблія має велику перевагу над ними, бо вона навчає найголовнішого — Богосвідомости. І через те кожний чоловік повинен бути, з його погляду, немов богословом. Одмовляються од сього, каже Г. С. Сковорода: я не піп, я — не чернець — неначеб-то спасеніє душ і не всім потрібне. У Г. С. Сковороди була мрія про таке християньске апостольске суспільство, ідеалом для котрого був сам Христос. „Стомлений дорогою, голодний, томимий згагою, каже Г. С. Сковорода, сидить Христос при колодязі. Прийшла молодиця за водою, Христос попрохав у неї напитися не для того, щоб заспокоїти згагу, а щоб почати бесіду. Вода звичайна, стихійна дала йому спроможність завести бесіду про воду живу. Не боявся муж Божий богословствовать з молодицею, маючи надію, що виведе її може з суевірья в справжнє богопочитаня, котре не звязане ні з статью — чи чоловічою, чи жиночою, ні з часом, ні з місцем, ні з церемоніями, а тільки з єдиним серцем. Повернулися учні його з їжою і, знаючи, що він ще нічого не їв, просять закусити. Моя їжа, одповідає їм учитель, да сотворю волю пославшаго мене Отця. І голодний, і хочеться йому пити, і не веселий, коли не робить і не оповідає про те, до чого призначив його небесный Отець. У сьому його їжа, напитки й радість. Поучає він в зібраннях, в домівках, на
