вулицях, на кораблі, на зеленій травці, на горах і садах, на рівному місці, стоючи і ходячи, в ночі і днем, в містах і селах. В не свою стать не мішається“. Справжнє чернецтво Г. С. Сковорода не одкидав, але дуже гостро виступав проти святош, що удають із себе людей побожних. Ось я к він глумився над ними. „П'ятериця чоловіків чвалають удовжених опанчах кереях, що на 5 локтів хвіст волочиться. На головах каптури. У руках несуть вони не палиці, а дреколіє. На шиї у кожного дзвін з бечівкою. Образами, книжками, торбами пообвішані. Ледве, ледве дибають, плентаються, немов би то ті воли, що везуть парахвіальний дзвін. Оце справді знеможені та отягчені — роботяги обнатужені. Горе їм, лихо їм — се святоші, мавпи справедливої святости. Вони подовгу моляться у церквах і косціолах, безперестанку у псалтирь барабанять. Будують кірхи і постачають усе, про їм потрібне. Плентаються на богомілля по Їєрусалимах. Зобличчя святі та божі, по серцеві од усіх беззоконнійші. Грошолюби, честолюби, ласуни улесливі, зводники, немилосердні, нетихомирні“. Така була, як кажуть вчені, умозрительна философія Г. С. Сковороди, себ то погляд його на Бога, світ, чоловіка. З неї виводов він і свою практичну философію себ то погляд свій на щастя. Коли найголовнійше у світі є вічність, казав Г. С. Сковорода, тоді й щастя мусимо зосновувати не на тлінному, а на вічному, значить не на багацтві, не на здоровлі, не на чинах, а на тім, що вічно істнує і тільки тоді його можуть здобути усі і навіть без особливої трудности, бо недарма сказав философ Єпікур, що натура зробила потрібне усім нетрудним, а трудне непотрібним, зайвим. Щастя треба шукати в середині нас самих. Царство Боже в нас самих. Розглядівши себе, спізнавши себе самого, ми знайдемо у себе самих душевний спокій і сердешну радість. Здобудемо їх мудростью та добром — перша роскаже нам, вчім щастя, а друге допоможе знайти його. Для сього потрібно тільки злити свою волю з волею Божою. І се нетрудно: коли я з волею Божою, вона вже моя. Віддатися у волю Божу — се значить спізнати свої схильности і відповідно тому вибрати собі діло, роботу. І така робота буде користна за для громади, суспільства і дуже приємна дія самої людини. Усяка робота хороша, аби тільки бралися за неї по схильности. Бог нікого не кривдить. Його можна прирівняти до богатого того водозбіру, якій наповняє і велику і маленьку посудину, скільки кожна потрібує. Над водозбіром — водометом написано: не однакова усім, але ж все-таки рівність. Вливається зріжних цівочок у ріжний посуд, якій навколо водомета стоїть, вода. Менша посудина менше має води, але у тім рівняється збільшою, що, які та; повнісінька. І сей шлях важкий тільки для того, хто сам на плечах своїх
