2⅓ коп. за саж., ціле подвірья там же згорожею мірою в 4800 кв. саж. — за 200 карб., себ то по 4⅙ коп. за саж.; половина подвірья з будівлею у Рожественському приході мірою 700 кв. саж. за 150 карб., себ то по 21 коп. за саж.; подвірье з огородом і садом родючого дерева мірою 900 кв. саж. у Дмитрієвському приході — за 100 карб., себ то по 11 коп. Подвірья у Миколаєвському приході з будинком, службами, коморями, огорожою, виницею на 2 котла з усім посудом, з хатою до неї, колодязем — всього мірою у 336 кв. саж. було куплено за 325 карб. Подвірье в Соборнім приході мірою в 52½ кв. саж. було куплено за 7 карб. Двір з будинком в Миколаєвському приході мірою в 140 кв. саж. був куплений за 20 карб. Коли будувалася нова соборна церква, за перенос іконостаса дано було 20 коп., за 57 карб. 60 коп. теслі розібрали церковну баню, познимали половиці, двері й вікна. За четверть вапни платили 35 коп. Поденщики робили по 10 коп. денно, теслі за 15 коп. в день. Се мало, чи багато? За 10 коп. можно було купити у 1732 році 6 хунтів свинячого сала або ⅛ відра горілки, або 2½ гарнца сиченого меду, або 5 гарнців пива, або 5 хунтів коровьячого масла або 30 хунтів зерна. Виходить, що тодішній поденщик за свою поденну платню міг дістати більше усякого йому потрібного ніж тепер, коли він має у 50–100 разів більше грошей у день. Населення Харькова, живучи в своїх власних будинках, де були й садки, й огороди, жило з хліборобства, або з ремесл, або з промислів та торговлі. Не злиденно, не пагано жилося харьківцям під тодішнім українським , як то кажуть, режимом, себ то урядом, особливо, коли московська воєводська влада була скасована і коли й козаки, й цехові мали свій власний козачий та цеховий уряд і свій козацькій цеховий суд. Не дивно, що тоді було багато зроблено, щоб розвинути і поширити й свою культуру на національному грунті. Але так було тільки у часи автономії. Після скасування автономії, швидко пішло „обрусѣніе“ Харькова і знищення його національної української культури. Харьків зробився з початку намістницьким , а потім губернским городом, з усіма російскими губерніальними установами. Разом з ними у Харькові з'явилося й россійске чиновничество, на чолі з губернатором, козацька українська старшина перевернулася тоді у російских дворян. Новорождене місцеве дворянство дістало від цариці Єкатерини II жаловану дворянську грамоту, а укупі з нею владу над усією країною. У Харькові робилися дворянські з'їзди, де одбувалися вибори. Оттак з'явився у Харькові командуючий клас над усім суспільством. Козацтво, з котрого складалася більшість населення, було скасовано і повернуто у казенних обивателів. Дуже
