українського народа, який проживав по селах Харьківщини, де він складав і досі складає з себе переважно значну більшисть, одірвалися цілі стани, як дворянство, чиновні люди, купецтво, взагалі інтелігенція — усі ж самі часи почали виявлятися з сієї самої інтелігенції окреми особи, котрі щиро любили українській нарід і хотіли приблизитися до його, ознайомитися з його життям, з безмірними багацтвами його поезії, з його побутом, з його мовою. Вони почали писати по українськи і утворили нову українську літературу; инші збірали пам'ятки української їсторії, працювали над науковою історією української мови. Така щира любов до України утворила серед харьківської інтелігенції купки й гуртки українських народолюбців; ми бачимо їх у Харьківі на протязі усього XIX ст. Вони утворювалися серед молоді — учнів висщих і середніх шкіл, особливо універсітета, і серед суспільства й значну участь у них приймали профессори Харьківського універсітету. До сього треба додати, що Харьківський універсітет взагалі був прихільний до україно-знавства і дав чимало славетних діячів на сій ниві. Він з самого початку свого істнування добре зрозумів, що окрім загальної мети — утвореня науки і викладання лекцій перед ним, яко краєвим центром осьвіти, поставлена ще одна поважна мета — працювати на користь тієї країни, де він заснувався, для того населення, яке зробило такі величезні жертві для можливости мати висшу школу у свойому рідному краю — у Слобожанщині. Про се докладно оповідано у моєї у Исторії Харьківського універсітета, але се повинні твердо знати усі теперешні університетські діячі і все суспільство, коли воно підіймає питання про відносини універсітета до України. Треба добре пам'ятати про те, що колиб слободсько-українське суспільство — усі його стани взагалі — не внеслоб своєї жертви на універсітет, Харьків ніяким побитом не мав би універсітета раніше Київа. Треба завжди пам'ятати й про жертву харьківських війскових обивателів слобожан — 150 десятин землі на Сумському шляху, котрі варті тепер багато милліонів карбованців (там тепер красуються нові будинки кліник і лабораторій нового універсітегського городка). І Харьківській універсітет на протязі 100 років свого істнування багато зробив для Украйни — про се можно знайти цікаві звістки у виданих під моєю редакцією ювилейних університетських виданнях — для пізнання і землі і населення України і можно тільки висловити бажання, щоб тепер, коли для сього нема ніяких перепон, коли для української мови, здається настала воля — щоб тепер праця Університета у сьому напрямкові поширилася, а не зменшилася, а особливо — щоб не було ніякого ворогування проти сього поширення.
