Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/292

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


„Зірни сюди!… чи се ж вода?…
„Се дзеркало: глянь на свою уроду!…
„Ой, я не затим прийшла сюди,
„Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!“

Вода шумить!… вода гуде!…
І ніженьки по кісточки займає!…
Рибалка встав, Рибалка йде,
То спиниться, то вп'ять все глибшенько пірнає!…

Вона ж морга, вона й співа…
Гульк!… приснули на синім морі скалки!…
Рибалка хлюп!.. За ним шубовсьть вона!…
І більш уже нігде не бачили рибалки!…

Харьків дав також і славетного українського письменника Григорія Хведоровича Квітку-Основьяненка, котрий належав до звісного нам старшинського роду Квіток, що дав і слободсько-українських полковників і усяких старшин. Григорій Квітка і був славним суспільним діячем у Харькові, проживаючи на Основі і іще далеко більшу славу заслужив, яко письменник-прозаїк. Тут він заняв перше місце серед українських письменників старих часів українського письменства.
Г. Ѳ. Квітка (Основьяненко).
Два тома його оповідань вийшли у 1834 році і мали надзвичайний успіх, особливо на Слобожанщині та у Харьківі, бо він змалював там правдиво життя слободсько-українського селянина з великою щирою прихільністю до нього з великим знаттям його побуту, його мови, його історії. Він не тільки любив українську народню мову, він сам думав на сій мові і писав на ній свої найкращі твори; те, що писав він по російськи, виходило якимсь блідим і не яскравим. Не дурно на нього одночасні тодішні харьківськи письменники — Гулак-Артемовській, М. Костомаров, А. Метлинський і уся молодь дивилися, як на батька української прози. Проф. Ізм. Ів. Срезнєвський, оповістивши Погодина про смерть Квітки (умер у 1843 році) і про його похорон, на котрий прийшов не тільки увесь Харьків, але й селяне поблизких осель, додає до сього,