і смуток за його горе. Такі його чудові вірши — Завірюха, Пожежа, Горілка, Шинок, Хвороба, Ткач. Семейні мотиви ми бачимо у його „Вівчарику“, а в „Верцадлі“ він малює нам три віка ужиттю українського народу і краю: вільне заселення країни й багацтво, тяжке кріпацтво і волю, котра одначе не мала щастя. Тяжке життя селянина, але не ліпше й життя городянина:
В городах я бачив
Куряву та камінь,
Грюкотню од ранку,
Нічью бісів гомин;
Гроші як полова
Сиплютця без ліку,
В кого їх немає,
Горе чоловіку.
Бенкети, безпуття,
Небогато віри:
Всіб один другого
Шарпали, як звіри.
Щоб показати поетичний склад і чудову мову Я. І. Щоголєва, приведемо тут його „Степ“.
Іду шляхом: сонце сяє,
Вітер з травами говоре,
Предо мною і за мною
Степ колишеться як море.
А затихне вітер буйний,
Степ, мов камінь, не двигнеться
І, як килимом багатим,
Ввесь квітками убереться.
Он нагнулась тирса біла,
Звіробой скрутив стебельці,
Червоніє материнка,
Як зірки горять козельці.
Крикнув перепел в ярочку,
Стрепет приснув над тернами,
По кущах між дерезою,
Ходять дрохви табунами.
Тихо всюди, тільки деде,
Вітерочек пронесеться,
Та на землю із під неба
Пісня жаворонка льется…
У „Слобожанщині“ теж не мало гарних лірічних віршів, але сей збірник взагалі меньш поетичний, ніж перший. У ньому видається серед инших присвячена мені, яко історику Украйни, „Бабусина казка“. Тепер у музеї мистецтва Харьківського Універсітета є присвячений Я. І. Щоголєву особливий невеличкий куточок. Близькі відносини до Харькова мав і М. Л. Кроповницький, котрого тут і поховано з пам'ятником на могилі. У Харькові видавалися і його драматичні твори. У тих творах чудова чисто українська степова (Херсонська) мова, велике знаття українського народнього життя, живий юмор, правдиви картини народнього побуту й соціальних відносин. Міцно були зв'язані з Харьковом і двоє Олександрових — батько й син. Батько писав гарні вірші з гумори-
