стичним відтінком, син В. С. Олександрів написав драму „Ой не ходи Грицю“, оперету „За Неман іду“, перекладав псальми на українську мову („Тихомовні співи на святи мотиви“), видав збірник пісень, писав гарні чулі вірши. Згадаємо ще з покійних про Масловича й Манжуру, обминаючи живих.
У Харькові вийшло чимало альманахів або збірників, де було надруковано багато українських творів і праць про Украйну. Першим таким альманахом був „Український альманах“ 1831 року: тут помістили свої українськи вірши — Шпигоцький, Л. Боровиковський. У 1833 році вийшла у 2-х книжках „Утренняя Звѣзда“ де ми бачимо твори Квітки (Салдацкій патрет), Гулака-Артемовського, Гребінки (байки і переклад Пушкинської „Полтавы)“, Котляревського (уламок з Енеїди). У 1841 році вийшов „Сніп“ Корсуна, де усі твори були надруковані тільки по українськи; там ми бачимо твори Ієремії Галки (Костомарова), Кореницьких, Писаревського, Петренка, Корсуна. У початку 40-х років вийшло 4 тома „Молодика“ Бецкого, де ми бачимо українськи твори одного Гребінки і велике число праць і джерел по історії України. У 1887 році вийшла „Складка“ В. С. Олександрова з таким закликом до українських письменників:
Гей, сюди ввесь люд хрещений!
І великій, і малий,
І безграмотний, і вчений!
І видючий, і сліпий!
В. С. Олександрову пощастило скласти свій альманах зтворів великого художного значіння: там ми бачимо твори Самійленка, Біліловського — переклад Шіллерового „Дзвона“ і дуже гарні вірши („з Альпів“, „Дайте-бо жить“), оповідання Грінченка і Ганни Барвінок, переробки самого Олександрова. Збірник являється доказом того, і виросла українська письменність у кіньці XIX віку. І справді мусила бути вже досить вироблена українська мова, коли на неї можно було перекласти Шилеровського „Дзвона“. Усі оці українськи твори свідчать про те, що у Харькові
