„черкасы“ заняли його землі, але се поселення було дозволено Білгородським воєводою, бо українські переселенці узяли на себе за се оборону і сього місця, і московськіх українних городів від татар, котрі туди завжди приходили, маючи там свої перелази. Право на землі Білгородського манастиря по р. Вовчим Водам було сказоване також як і на землі по р. Лопані та Харькові. І се було справедливо, бо на манастирській та церковний причт із кількох чоловіка давалося земель та угод стільки, що на них тепер жиє та має пропитаніє більше сотні тисяч чоловік. А нові українські поселенці приходили з Польщі, збільшували сим дуже невелике населення Московської держави й брали на себе надзвичайно важкий обов'язок обороняти та захищати московські городи. І Московський уряд зрозумів усе значіння, усю державну вартість українського заселення і зробився до нього дуже прихильним. Його політику провадили і воєводи, хоча се для них і не було приємне і хоч вони часто таки уклонялися од ласки до „черкас“. А про угоди Білгородських церков Московський уряд добре розумів, що сі землі не могли бути їми заселені і що як там моглоби бути яке заселення, то тільки дуже загайне, не швидке і навіть зовсім непевне. Він бачив, що минули ті часи, коли можливо було роздавати безмірні нікому невідоми, але богаті роскішні землі ченцям та попам, котрі нічого і не могли подіяти з ними. Як вони могли, наприклад, заселяти або обробляти землі біля Харькова, котрий лежить од Білгорода у 75 верстах. Вовчанськ ближче од Білгорода, але й там не було ніякіх церковних або манастирськіх осель.
В Мурахву явився на життя з-за Дніпра уманський полковник Микита Кондратович Сененко з ватагою українців в 260 чоловік з жінками та дітьми і прохав дозволу поселитися там серед попередніх поселенців і з такими ж вільготами, які мали вони. „Прийшли ми, казав Сененко, в новозбудований город Мурахву на слободу“. У город на слободу — сюди йшли і у городи на слободи, себ то на вільготи. Значить слово слобода має тут значиння вільготи. Звідтіль взялося, певно, і назвисько Слободські полки або слободська Украйна, бо туди йшли люди на слободи — вільготи; і такі вільготи заполучали не тільки козаки, а й посполіти, котрі селилися на панських землях, бо пани старшини теж давали вільготи своїм поселенцям, закликаючи їх, як казали тоді, на слободи: ріжниця у тім, що поспольству у себе давали вільготи пани державці, а козакам та міщанам московський урядъ.
У 1654 році була заселена переселеньцями Охтирка, котра була третім полковим містом слободськоі України. Вона
