Харьківським. У 1682 році Донець дістав грамоту від царя Федора Олексієвича, в котрий йому дозволялося жити в Ізюмі і закликати туди і в Співаківку і на Пришиб вільних українців на слободи із Харьківського, Охтирського і Сумського полків, будовати самим місто і вільно селитися там „собою“, себ то без воєвод, пахати пашню і володіти усякими угоди по отводу Касогова, по своім козацьким звичаям. Окрім тих міст та слобід, про котрі ми вже казали, були осажені тоді Остропілля, Двурічне, Новий Перекоп, Сеньків, Куп'янськ, Каменка, усе це були нові і дуже мало заселені слободи (од 28 до 48 сем.); тільки у Новому Перекопі було 288 чол. При гирлі Торця була збудована Гр. Донцем Козацька пристань — невеличкий земляний городок, куди осадчій Сем. Бронка вже закли́кав декілька семейств і попа. Між річкою Голою долиною і Черкаским лісом Гр. Донець міркував збудовати місто Черкаск (телерешнє село Знаменське). Ізюмський полк, як ми бачимо, був заселений більш усього переселеньцями з Слобожанщини, хоча і сюди приходили иноді, як нам здається, й переселеньці з за Дніпра і Гетьманщини.
Оттак заснувалися міста та слободи слободської України. Иноді одразу приходила велика ватага переселеньців і осажувала місто чи слободу. Так було, наприклад, у Острогожську і, як ми бачили, по деяких инших містах. Але частіще приходили меньші гуртки, до купчилися переселеньці з ріжних місць, як у Суджі або Тернах. Иноді до переселеньців з однієї країни потім приходили сходці з другої країни. Більша частина міст збудована була на дикому шляховому полі, на татарських бродах та сакмах, на сирому кореню (Суми, Суджа, Салтов, Вовчанськ). Дуже багато міст збудовано було на старих городищах — Харьків, Суми, Цареборисов, Хорошево, Змійов, Мохначево. Як одразу приходила дуже велика ватага переселеньців, вона будовала кріпость у місті — наприклад, у Острогожському, Охтирці, у Суджі; як їх було обмаль — селилися слободою. Діло заселення вели осадчі. Такі осадчі були, мабуть, при усіх ватагах переселеньців. Ми маємо багато цікавих звістокъ про їх діяльність. Се були ватажки, отамани народа, що вели його на нові місця, що порядкували нелегким ділом заснування нових міст та слобід, будівлею, зносинами з урядом і таке иньше. Їм доручав нарід свою долю, шукати її в далекій чужій стороні. Їх повинна була добре знати уся ватага переселеньців, здаватися на них, покладати на них надію, яко на певних, розумних, жвавих, завзятих своїх проводарів та спорудників у громадських справах. Тим то і ми повинні тепер споминати про них і їх діяльність для народа з великою шаною та подякою і як мога закріпити
