українську просвіту і культуру, котру вони віками утворили у себе на Україні, на грунті древне руської культури; свою православну віру, рідну мову, яко основу національности, свої звичаї, свої чудові пісьні і меж ними історичні, так звані думи, в котрих росказана хоча й поетично, але взагалі правдиво уся історія українського народа — боротьба його з ляхами, татарами й турками за віру, за землю і воло, за свою політичну і національну самостійність. Просвіта тоді в Україні стояла високо і переселенці перенесли її з собою, а разом з тим потребу в сій просвіті. Московський уряд охоче приймав переселенців, бо вони ставали йому в дуже великій пригоді по обороні гряниці і заселенню дикого поля. Придивляючися до переселенців, московські люди побачили, шо се були хоча й рідні брати їх, але все-таки вони дуже од них одріжнялися усім своїм життям і своїми звичаями. І усю оцю велику ріжницю вони обізвали у своїх актах „черкасскою, старочеркасскою обыклостію, обычностью“, себ-то їх особливими звичаями. І до сих звичаїв вони з початку однеслися обережно. Слободським полкам дають московські царі жалованні грамоти на зразок тих привилеїв, котрі здобувала собі Гетьманщина по Переясловській й иньших умовах з Москвою. У сих грамотах була і вільна займанщина земель, якої не мав і не знав московський народ, і вибори старшин, і усе те, що у московських грамотах та актах прозивається „старочеркаскою обыкностію“ і являється устроєм стародавньго українського національного й соціального життя, котрого завжди домагався і яким хтів жити (а иноді, траплялося, і жив) український нарід усюди, куди тільки не заносила його лиха доля і зла година.
Жалованні грамоти Слободським полкам. Звертаючися до жалованних грамот Слободським полкам і до їх змісту, ми бачимо, що найстаріші з них належать до 1659 р., але у них ще пе було нічого про вільготи. Після повстання Брюховецького, до котрого не пристали взагалі Слободські полки, три полки — Харьковський, Сумський і Охтирський дістали у 1669 р., а 4-й Острогожський у 1670 р., вільготні жалованні грамоти. За те, що козаки не пристали до Брюховецького, їм скинуті були чинші з винниць, броварень та шинків. Сі чинші були накладені ще у 1665 р., але не на усі міста і слободи, а тільки на найстарійші; у Харьківському, наприклад, полку — на один Харьків, у Охтирському — на Охтирку, у Сумському — на Суми, Лебедин і Суджу, у Острогожському — на Острогожськ і Землянськ. До 1665 року і сі міста уживали ще вільгот, наданих їм при заселенню на де кілька років, а у 1665 р. часи вільгот уже вийшли і як у Харькові вільготи були дадені, скажемо,
