Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/55

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Иньші татарські напади. Але малих було без ліку і їх мусили терпіти ледве не усі оселі слободської України, а хоча й в де-які з них і не навідувалися несподівані гості, все ж таки можливо було їх повсяк час сподіватися і треба було до сього готовитися, завжди їх нападу дожидати. Місто Ізюм було гарно ошанцьоване, але у 1690 році татари зробили напад на городян саме тоді, як вони виходили з церкви. У 1678 р. татарський загон явився під Савинськ несподовано; там сидів наказний полковник в облозі з невеличким числом козаків; жінку його, дітей і багато мешканців татари побили або узяли у неволю, а гурти худоби позабирали з собою. Тоді ж татари спалили слободу Двурічню так, що залишилася од неї тільки одна кріпость. Іще раніш мешканці її прохали дати їм хліба, бо вони гинуть з голоду; сіяти хліб, казали вони, за татарськими нападами вони не можуть, бо їм завжди приходиться стояти на вартах. Під Тор (Слав'янск), приходили татари у 1690 р. великою ватагою, цілими ордами з гарматами й напали на Солоний; посад біля міста і солеварені курені спалили, Кубанська орда побила табор (з 400 чол.) Торських та Маяцьких козакив і позабирала їх у неволю. Швидко після того Кафинський паша Муртаза наближився до Тору з ордами, яничарами й гарматами, зруйнував кріпость і посад, спалив солеварені курені, дрова і усяку снасть, звелів побити казани, напав на табор козацький, розбив його й узяв у полон 450 чол. Ось при яких обставинах приходилося українцям промишляти солеварсьтвом у Торі та на Маяцку. Трудно було жити і в Балаклеї, хоча там на чолі оборони стояв звісний нам полковник Як. Черниговець. Дожидаючи татарського нападу, Балаклейці з слободи на лани свої не ходили, хліба не жали й хотіли йти світ за очі. Балаклейський протопоп писав: на тій Україні жити ніяк не можливо, нічого їсти, бо пахати і сіяти через татар не можливо. Приходили татарські орди і під Печеніги, Малинівку і Ондрієви Лози. Дуже сплюндрували татари Ізюмский полк і в 1736 році. Довго про сі часи згадував нарід, оповідаючи, як багато шкоди зробила тоді орда: „щоб їй поганій за це борщу у вічі не видати“, подає од себе з гірькою иронією оповідач. Терпів од татарських нападів і Змійов. Ізюмський полк був погряничним і терпів від нападів більш усіх. Але й другі полки терпіли не мало. У 1680 р. Харьківський полковник Донець побив татарську орду під Харьковом і одбив у неї невільників та худобу. У 1687 р. Озовська орда (5.000 чол.) палила та грабувала оселі Харьківського та Ізюмського полків, поки знов її не розбив той же Донець. У 1710 році хан сплюндрував і опустошив оселі Харьківського полку; і на другий і на третій рік після