цього Кримці пустошилі села, грабували й забірали у полон поселенців. Навіть Харьків, до котрого боялися звичайно підступати татари, сполохався тоді і добірав способів для оборони. Мерехву і церкву неї тоді спалили й сплюндрували, мешканців позабирали у неволю. Не мало терпіли і Валки, а іще далеко більше Перекоп; його палили і плюндровали і у 1680, і у 1699 і у 1711 р.р., коли його сплюндрували уже увесь і усих як єсть мешканців забрали у неволю з усією худобою і збіжжам. Грабували і Нову Водолагу й Водолажку й Таранівку, котра лежала як раз на Муравському шляху; біля неї стояла Орда, а навкруги порозсилала свої загони (до Змійова, Водолаг, Мерехви, Соколова). Терпів чимало й Охтирский полк. Коломак у 1709 р. спалили шведи, а у 1711 р. знов його спалили і сплюндрували татари. Терпіли од татар Високополля, Мурахва, Краснокутськ, Рублівка. Сумский полк терпів меньш иньшіх, але у XVII ст. і туди заходили иноді татари, а у початку другоі половини XVIII ст. і його становище було дуже небезпешне. Острогожський полк був погряничний і татари туди приходили почасту.
Українці у неволі. Народна пісня так малює нам татарський напад на Україну:
Зажурилась Україна, що нігде прожити:
Гей витоптала Орда кіньмі маленькиі діти,
Ой маленьких витоптала, великих забрала,
Назад руки постягала, під хана погнала.
А про розор сел татарами вона каже так:
За річкою вогні горять,
Там татари полон ділять,
Село наше запалили,
І богатстьво розграбили,
Стару неньку зарубали,
А миленьку в полон взяли.
А в долині бубни гудуть,
Бо на заріз людей ведуть,
Коло шиї аркан вьеться,
А по ногах ланцуг бьеться.
А я бідний з діточками,
Піду лісом стежечками.
Нехай йому із водою.
Ось, ось, чайка надо мною.
Виходить, що слободська Україна терпіла од татарських нападів у всякому разі не меньш, а скорше більш, ніж Білгородська та Воронежська україна Московської держави.
