|
То та плаче: „ой Боже-ж мій, |
І справді татарьский письменник XVI стол. Раман Хаджа оповідає, що полонянників гнали у Крим кінні татари, помагаючи нагаями і випікали гарячим залізом таври як у скотини.
Викупали з полону й козаків. Але за кого нікому було платити, той мусив у неволі й віку доживати, там і помирати. Мешканець сел. Мартового Іван Бутов пробув у турецький неволі 30 років. Охтирський єсавул Павел Павлов попав у неволю з семейством і помер у Криму. „У Бахчисараї, каже преосв. Филарет, один водозбір тепер прозивається Павловським: біля нього стоїть пам'ятник над могилою того єсавула. Під його парсуною (портретом) у Богодуховський соборній церкві колись підписані були вірші, котрі зложив якійсь місцевий піїта, де про його неволю оповідалося, що у 1711 р. татари зробили напад на слободи, попалили і полонили біля Харьковських могил Павлова з жінкою і узявши у полон, отдали у неволю головному мурзі Кара Картечи-Ширинському, котрий жив біля Карасубазара; там Павлов і помер. Не мало українськіх невольників ослобонили з кримського полону Сірко, українські козаки і московські служили люди. Але коли у 1689 році московські полки підходили до Перекопа, татарські орди хотіли утікати з жінками та дітьми за море або у гори. Тоді браньців усіх перековали у кайдани і покидали у ями і хотіли їх у тіх ямах попалити. Так оповідав слобожанин бранець Мих. Барабаш, котрий два роки і пробував і татарській неволі, поки його не викупив грек Мілевський з Опошні, оддавши за нього 70 талярей й
