 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/6}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Поверх і взгірья. — Подивимося тепер, що се була за країна з географичного погляду. Се була площа, по котрій де-не-де простяглися невеличкі взгірья. Висша иньших була північна частина Харьківщини, а на південь вона робилася все нижчою та нижчою, доки не доходила до отвершків Донецьких стягових гір. Курська губ. найвища серед сусідніх Харьковської і Воронежської, але й там є тільки стягові гори. По них ішов водорозділ Дніпровського і Донського водозбірів, де лежав славетний в історії края Муравській шлях. А вже від сього водорозділу росходилися на захід ложбини з балками і ярами, де багато було річок і струменів. Воронежська губ. теж не висока і поділяється річкою Доном на дві частини — західну більш високу і східну — низшу, де тільки праворучні береги річок трохи вишчі, ніж уся низина навкруги. Усі три губернії не тільки не отділяються одна від другої якимись там межами, а навпаки зв'язуються одна с другою їх стяговими горами. Східня частина Воронежчини належить до Донського краю, з котрим її звязує Дін. Найбільш високим і забезпеченим від ворога місцем було правобережжа річок Дніпра і Дона; воно виявляло чудову природню красу. На Донцеві в теперешньому Ізюмському повітові були Святі гори, про котрі ми маємо звістки в дуже давніх пам'ятниках нашого письменсьтва; на них тепер красується Святогорський манастирь. Скильки разів
