Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/63

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

тернах і байраках, здобувати воду, рибу і дике птаство; можно було мати надію спіткатися з українськими промисловцями, котрі заходили туди бити звіра й ловити рибу. Далі за перепуттям, де росходилися у ріжні сторони шляхи, за полянами починався Муравсьский шлях, котрий проходив по Слобожанщині. У Думі проводиться моральна думка про те, що не слід було залишати без помочи молодчого брата, котрий не мав коня і через те не міг поспішати за старшим та середульшим братом й загинув в дорозі. Середульший брат пожалів меньшого, помогав йому і коли вони повернулися з старшим до дому, до батька, до матері, то сказав їм щиру правду, ось за цю правду, за те що він покаявся, батько та матірь простили йому гріх і прокляли старшого сина. У цей самий мент приник за гостя й меньший покійний син. А є ще єден варіант цієї Думи, по котрому й старшого, й середульшого брата убили татари, так що вони обидва не повернулися додому, — бо обидва не узяли з собою на коней молодшого брата пішу-пішаницю.

Починається Дума з того, що із города Озова три брати рідненькі, з тяжкої неволі у землю християнську до батька, до матері, до роду утікали, два брата кінних, а третій брат меньший, піша-пішаниця, за кінними братами уганяє і на біле каміння, на сире коріння свої ніжки козацькі-молодецькі побиває, кровью слід заливає. Він прохає братів узяти його з собою між коней. Брати одмовляють йому в цьому, кажучи: „ради б ми між коні узяти, але буде нас Озовська орда наганяти, буде в пень сікти-рубати і буде нам велику муку завдавати“. А меньший брат хватається за стремена коней і прохає братів, щоб вони його взяли постреляли, а потім поховали, звірю й птицю на поталу не оддали. Брати на це одповідають, що їх мечі на його не здіймуться, на дванадцять частей розлетяться і їхня душа гріхів до віку не відкупиться. Ащо коли вони будуть до байраків добігати, будуть тернові віття йому на признаку покидати, щоб знав, як з тяжкої неволі в землю християнську до батька, до матері, до роду куди утікати. Далі з байраків вибігали і там тільки поле лиліє, на йому трава зеленіє. Вибігли на Муравський шлях і промовив середульший брат до старшого: „будем зпід червоного каптана чорні китиці видирати, свойому брату найменьшому на признаку покидати“. Старший брат од цього одмовився, бо ні в чім буде йому тоді між білу челядь (дівчата) піти погуляти. Середульший брат одначе на те не потурав, зпід червоного каптана чорні китиці видирав, а старший братъ теє забачав, середульшого брата на сміх піднімав: „либонь ти собі жіноцький розум маешь, що ти на собі прекрасну одежу теряешь“. І бігли сере-