довідався од Полтавського, що татари почали переправлятися через брід і що їх так багато, що не можно переличити ні їх наметів (шатрів), ні огнів. Печеніжський сотник писав наказному Ізюмському полковникові, а той Чугуєвському воєводі, що під Співаківкою переправилося біля 5000 татар; такіж вісти доставив Ізюмський вартовий. І ось Білгородський воєвода, діставши усі отсі звістки, дав наказ Чугуєвському воєводі стати біля Змійова, Харьківському полковнику — біля Балаклеї, Савинська, Ондріевих Лоз і Бішкиня, полк. Донцеві — біля Мерехви, Валок, Водолаги, полк. Осипову — на бродах і перелазах біля Нового Перекопа, Коломака і Високополья. Татари, побачивши, яка ім уготовлена стріча, повернули геть додому. Але рідко так щастило слобожанам, щоб татари поверталися назад. Селяне, одержавши звістку, що на них ідуть татаре, мусіли утікати у свої міста-кріпости, бо там їм було безпечніше, але не зовсім таки безпешно, бо, наприклад, у 1694 р. мешканці сотенного міста Полатова (Острогожського полка) прохали перенести їх город на иньше місце, бо вони лапоть на татарський сакмі і татари на них завжди нападають і води у них (на случай облоги) нема, бо кріпость, по приказу свого отамана і осадчого Дм. Лівенцова, вони збудовали у степу і для облоги у місті води бракує і тайника з міста до річки збудовати не можно, тому що місто від річки далеко і кріпостей ніяких біля міста немає; живуть вони на татарському шляху, котрим ходили татари під Московські українни городи — Усерд, Новий Оскол, Волуйку й Старий Полатов і їм зоставатися ніяк не можно, бо татари без перестанку їх плюндрують, у неволю забірають і коней одгоняють. Трапилося один раз і так, що мешканці Водолагі та де-яких инших слобід у 1711 р. одчинили ворота Кримському ханові і винесли йому хліб та сіль і зовсім вийшли з города, ало їх переняв на дорозі до Вольного полковий судья А. Кованько і спровадив у Полтаву,
