не був я у Святих горах, — і завсігди з великим почуттям дивився на величню панораму, котра одкривалася перед моїми очима з тих крейдяних скель, де збудована церква на такому, як здавалося, ненадежному грунті. З високого правого берега Донця відкривався широкий краєвид на Донецьке лівобережжа, з його широкими, просторими ланами, лугами, і лісами. І ясно стає тоді, якою природньою твердинею являлися Святі гори для руського народу проти татар, котрі володіли тоді Донецькими степами. Вже в початку XVI століття російскі вартові й станичники оповідали Герберштейну (посланцеві германського імператора), що вони бачили у Святих горах якісь то кам'яні статуі і фігури, се певно й були крейдяні скелі Святогорья, а може ще й кам'яні баби, яких чимало залишилося по степах України ще і в наші часи. На Дону там, де річка Тиха Сосна вливаєтся в Дін, пишаються дивною красою. Дивні гори, котрі описав митрополіта Пимен у своїй подорожі до Царьгорода у XIV столітті: „оттуда ж, писав вин, приплыхомъ къ Тихой Соснѣ і видихомъ столбы каменны бѣлы дівно же й красно стоять рядомъ, яко стозі мали, бѣлы ж і свѣтли зѣло надъ рекою Сосною“. І тутечки на сім чудовім місці був зоснований Дивногорський манастирь, а в 5-ти верстах од нього зосновався Шатрищегорський манастирь на високій могилі Шатрище. Не багацько було в Слобожанщині, як ми бачили, гір і через то ії міста і навіть села будовалися на городищах, себ то запустілих стародревніх руських городах до-татарськоі доби, бо вони — сі городища — були як би природними кріпостями серед рівного степу, що простягся без кінця і краю.
Річки і іх вплив на заселення. Річки Слобожанщини належать до Дніпровського й Донського водозбірів; меншість до першого, більшість до другого. Тепер з тих річок жодна не судоходна, але колись було инакше: Сіверській Донець, Псьол, Ворскло і Оскол були судоходні, бо на дні іх знайдени якорі, а по Донцеві сплавлялося колись чимало байдаків з хлібом від Білгорода до Чугуєва, а звідти їздили й на Дін. Од Чугуєва до козацького городка Донецьких Роздорів треба було їхати водою три тижні, а звідтиля до Озова ще чотири дні. Іхати вверх проти води, звісно, було трудніше й далеко довше. По Осколу у кінці XVI століття московські служилі люде пливли на байдаках до гирла сеї річки з усім припасом для будування міста Цареборисова (в теперешньому Ізюмському повітові біля Святогорського манастиря). В царюваннє Івана Грозного славний козацький отаман Дмитро Вишневецький (козак Байда козацьких дум) побудував чайки і спустився на них у Дніпро, щоб плюндрувати Кримські кочовища. Але
