з XVIII століття слободсько-українські річки починають що року міліти, бо ліси тоді зменьшилися й порідшали і береги багатьох річок через те оголилися, річки замулювалися мулом з ярів, балок та гребель і гаток, заложеніх для млинів, коли повінь зносила з них хмиз та багно. Вадило річкам і те, що вони текли у широких долинах, весною розливалися і затоплювали низину, а потім під спекою гарячого сонця висихали. Праві береги річок були, звичайно, покриті лісом, а ліві були низькі й лугові, а иноді піскуваті. Такі береги мали — Донець, Ворскло, Псьол, Мерло, Харьків, Нежеголь і инші. Але є й таки річки, як, наприклад — Уди, Лопань, Можь, Корень, Короча, Мерехва, — що мали ліси по обох своіх берегах. Булиі зовсім степові річки без усякого лісу, як Вовча, Мокрий Бурлучек, Балаклея, Ізюмець.
Який же вплив мали річки на заселення краю? Вони були звичайними шляхами для розселення людности. Дніпровські вітки — Псьол, Сула, Ворскло, — зв'язували слободську Україну з лівобережною — Полтавщиною, р. Вирь у Сумскому повіті Харьківщини вливається у р. Сейм, а той у Десну — головну річку Чернигівщини. Псьол і Ворскло починаються у Курщині, а головна річка краю Донець зв'язувала Курщину й Харьківщину з Дономъ і Донськимъ козацтвом. Вітки Донця, Оскола і Айдара наближаються до Воронежського краю. Дніпровські річки зближалися з Донськими; вітка Ворскла — Мерчик — підходе до вітки Донця — Уд, а Ворскло до Донця. Маленькі річки мали теж вплив на заселення і розселення перших поселенців країни. Як колись древле руські слав'яне селилися понад річками, так само і слобожане перш усього починали селитися там, де було більше води. Ось через що західні частини краю заселилися густійше й ранійш, ніж східні, бо на сході, було меньше річок. Усі найважнійші й найстарійші міста й слободи осажувалися на річках: Сумы на Пслі, Лебедин на Ольшані, Охтирка — на Охтирці, Вільний — на Ворсклі, Краснокутск і Богодухів — на Мерлі, Золочів — на Удах, Валки — на Мжі, Харьків — на Харькові і Лопани, Цареборисів — на Осколі, Вовчанск — на Вовчій, Тор (Слав'янск) — на Торці, Чугуїв, Змійов, Ізюм, Святогорський манастирь — на Донцеві. По маленьких річках ішло народне заселення. В річках гатили греблі й робили млини.
Степ і ліс — і іх вплив на заселення. Не дивно, що сі степи спокон віку вабили до себе таборища кочових гуннів, аварів, печенігів, торків, куманів і татар. Ім нетреба було сталої оселі, нетреба було обробляти землю й вести хліборобство: кочовник жив і годувався з кінських табунів, з овечих
