ників свого приказного уряду — воєвод по містах слободської України.
У Харькові та й по иньших містах слободської України воєводи трималися з початку його засновання і до XVIII ст. Головним обов'язком воєвод було війскове діло — оборона од татар, догляд за кріпостью і уряд над великороссійскими служилими людьми. Але як узяти зміст звістного нам „наказа“ Харьковському воєводі Семену Дурново (1688 р), то побачимо, що його влада була дуже широка і майже нічим не одріжнялася від воєводської влади у самій Московській державі. І справді: зачім тільки не повинен був пильнувати Харьківскій воєвода? Він мусив, приїхавши у Харьків, одібрати кріпость від воєводи Суслова, з грошовими скарбами, з хлібними запасами, зі списками українського й великороссійского населення, з грамотами, книгами і ділами, і з росписним списком усього того. Він мусив приняти й розглядіти усіх козаків і служилих людей і кріпость і у всьому слухатися Білгородського воєводи і писати в Москву в Приказ. У Харькові він мусив оберегати кріпость і доглядати за служилими людьми, щоб вони її стерегли й узнавали вісти про татарскій приход, заміри й не пускали злодіїв, котрі приходять з українських міст і крадуть коней. На пашню людей отпускати тільки з вартовими і тоді навіть, коли не було вістей про татар. Проти татар, коли їх було небагато, він мусив виступати сам з служилими людьми; про ранених та убитих українців та великороссійских людей писати у Москву у Приказ Великої Россії і Білгородському воєводі, а про те, скільки він видав пороху та свиньцю, одписувати у Пушкарський приказ і вести рахунок. Ключі од міста і кріпости тримати у себе. Росписувати браньців та захожих людей переселенців і доглядати, щоб ніхто не проїхав звідтиля, де було морове повітря. Пильно доглядати за тим, щоб у Харькові не приймали великороссійських служилих та тяглих людей і біглих холопів та кріпаків. Не мав він права приймати й вільних людей без дозвола Великороссійского приказа. Про се треба було оповістити й населення. Нових поселенців українців з малороссійских городів він не міг по своїй воли приймати без дозволу Білгородського воєводи, а з дозволу мусив записувати на службу або в тягло, приводячи до присяги і приймаючи на життя у Харьків з тим, щоб вони дістали тут землю і усякі угоди; а українських переселенців з українних великороссійских городів не приймати й повертати туди, звідкиля прийшли, з провожатими. На Дін на промисли дозволяти виїздити тільки на якийсь час за особливими письменними проханнями, за поручними записями (за порукою), видаючи їм листи, котрі вони повинні були показу-
