висновків, користуватися джерелами першої руки, студіювати твори попередників, але ставитися критично до їх висновків, порівнювати ріжні джерела про одну і ту ж саму подію, звертаючи увагу не на кількість, а на якість джерел.
Характер історичних свідоцтв вимагає суворої історичної критики.
Натураліст користується матеріялом, який він безпосередньо обсервує; історик, навпаки, підставою своєї праці повинен покладати свідоцтва инших людей, а ті з свого боку часто користуються для своїх оповідань непевними джерелами. Але й для самовидця не так то легко точно описати яку-небудь подію: відома всім річ, що ніколи де-кільки самовидців не оповідають однаково про одну і ту ж саму подію, навіть і тоді, коли кожний з них буде цілком добросовісним і правдивим; ріжниця ця є наслідок самої психології оповідача: кожний має свої погляди, свою сферу спостережень, свою мову для оповідання; навіть сама безхитра простодушність не може бути гарантією прочности переказу. Відомий анекдот про Вальтера Раллея, який сидів в Тоуерській в'язниці і з нудьги задумав писати загальну історію. Тимчасом у в'язниці сталася одна подія, яка всіх зацікавила; Раллей побажав дізнатися, в чому річ, почав роспитувати самовидців і був вражений суперечливістю їх свідоцтв. Тоді він зрікся свого заміру писати історію. В цьому нас цереконують і численні факти, які торкаються ріжних джерел — літописів, мемуарів, навіть актів і грамот, не кажучи вже про генеалогічні таблиці, які виводять, напр., простих українських козаків Розумовських від шляхтичів Рожинських. Взагалі мітичний елемент відограє значну ролю в історичній науці, тільки потроху витісняють його звідтіля та відводять йому відповідне місце поміж пам'ятками народньої поетичної творчости. Тільки тепер на підставі розвідок Зібеля ми переконалися, що головними діячами першого хрестового походу були папа Урбан II і Боемунд Торентський, а між тим ще й досі в підручниках панують Петро Пустельник та Годфрид Бульонський. Відомо також, що легенду про Вільгельма Теля було занесено до Швейцарії з північної Германії після самої події, а проте вона стала одним з догматів історичних вірувань швейцарського народу. Правду кажучи, поезія, хоть по самій суті своїй і ріжниться від історії, але не раз втручається в її царину. Окрім помилок, що виникають через приняті на віру, без критики, свідоцтва, автори яких і сами помилялися, треба мати на увазі ще й помилки, які виникають через фальшовані звістки та підроблені документи. Таких підроблювань можна знайти багато в ділових актах, як напр.: дар імператора Костянтина Великого, Лже-Ізидорові декреталії, великі австрійські привілеї свободи, або, як у
