нас, де-які акти і псевдонародні думи. Дуже часто зустрічаються фальшиві генеалогії.
Історикові доводиться в своїй діяльности рахуватися і з чисто зовнішніми перешкодами, які затримують його працю і порушують його святе право — свободу наукового досліду. В царину науки, де не може мати місця примус та силування, входять мотиви, які нічого спільного з наукою не мають. Петро Великий мав правильний погляд на це питання, що видко з такого факта: Бужинський не переклав одного місця в книжці Пудендорфа про політичне становище європейських держав, що здавалося йому незручним, але царь зробив йому за це сувору вимову. А це місце було, справді, дуже різке, далеко не в усьому справедливе і неприємне для національного самолюбія: „Зазорни же русские и невоздержательни суть, свирѣпи и кровожаждущи человѣци, въ вещахъ благополучныхъ безчинно и нестерпимою гордостью возносятся, въ противныхъ же вещахъ — низложеннаго ума и сокрушеннаго; ко прибыли и лихвѣ, хитростію собираемой, никакой же народъ паче удобенъ есть. Рабскій народъ рабски смиряется, и жестокостью власти воздержатися въ повиновеніи любятъ, и яко же всѣ игры въ бояхъ и ранахъ у нихъ состоятся, такожъ и бичей и плетей у нихъ частое есть употребление“
Але инакше робили вже найближчі наступники Петра Великого. 1733 року Анна Іоановна видала наказа спалити книжку про життя Остермана, Мініха та Бірона, яку видано було за кордоном. Єлизавета Петровна видала наказа про присилку книжок з „відомими іменами“, щоб замести сліди царювання Іоанна VI Антоновича. Варто звернути увагу на такий нечуванний, хоч він і дійсно мав місце, факт, як заборона Синодом Мілерові друкувати Сибірські літописи, „ибо въ нихъ находится не малое число лжей, басней, чудесь и церковныхъ вещей, которыя никакого имовѣрства не токмо не достойны, но и противны регламенту Академіи, въ которомъ, именно, запрещается академикамъ и профессорамъ никакимъ образомъ не мѣшаться вь дѣла, касающіяся до закона“.
Заборона друкувати літописи самій Академі пояснюється тим же мотивуванням:
„Разсуждаемо было въ Синодѣ, что въ Академіи затѣваютъ исторіи печатать, въ чемъ бумагу и прочій коштъ терять будутъ напрасно, понеже въ оныхъ книгахъ писано лжи явственныя, отчего въ народѣ можетъ произойти небезъ соблазна“
За царювання освіченої Катерини II згадати слід би про утиски над Радищевим та Новиковим за їх письменницьку діяльність.
